Людина, яка досвідчила велику Божу любов та з цього отримала великі ласки, внутрішньо прагне віддячитись своєму Доброчинцю.
Ми, люди, свою вдячність один одному виявляємо по-різному: через слова подяки, матеріальні дарування, чи віддячуємось у якийсь духовний спосіб; і, таким чином, виявляємо свою прихильність до іншої особи. Але як достойно дякувати Господеві? Адже знаємо, що жодні наші жертви та дарування не можуть зрівнятись із Божою Величністю.

Спаситель неодноразово в Євангелії нас закликає, щоб ми уподібнювались до дітей. Дитяча щирість та відкритість повинні бути невід’ємною ознакою нашого християнського життя. Стосовно вдячності дітей та батьків ми можемо побачити, яким правдивим повинне бути і наше ставлення до Небесного Отця. Одна мати сказала, що найбільше щастя вона переживає тоді, коли її дитя радіє. Подібно і Господь радіє з того, що ми тішимось Його ласками та даруваннями.

Отже, найбільшим виявом вдячності Богові – це радіти тим, що ми маємо.