… треба, щоб її (віруючу людину) за всім було помітно: і за поступом,
і за поглядом, і за виглядом, але найбільше – за добрими справами
Св. Іоанн Золотоустий
Останнім часом часто порушують проблему зовнішнього вигляду християнина. Особливим чином це стосується жінок: одягатися зручно, по-сучасному чи мати лагідний, скромний вигляд православної християнки у довгій спідниці й хустинці? Питання по своїй суті другорядне і навіть якоюсь мірою смішне, а його вирішення подекуди доходить до ситуацій, неспівмірних із християнством взагалі. Адже хіба одяг і зовнішній вигляд визначають ступінь нашої віри? Хіба ми не можемо творити діла любові й виконувати волю Господню в джинсах і майці? І, зрештою, жінка може бути жіночною, гарною матір’ю, дружиною і сестрою в брюках.
Існують, однак, храми, в яких на дверях привертають увагу написи на зразок «жінкам без головних уборів та спідниць вхід заборонений», бували й випадки, коли священики робили зауваження або й зовсім виганяли таких жінок із церкви. Колись Господь благословив мене побувати в паломництві в одному з прекрасних українських храмів, де сподобив також і прослухати катехизаторську проповідь священика. На його думку, чи не всі біди в сучасному світі трапляються через те, що жінки стали чоловіками: за зовнішністю принаймні не відрізняються нічим. А Євангеліє говорить нам не уподібнюватися чоловікові. Проте в одному храмі, де також при вході лежали спідниці й хустки для всіх бажаючих, мені розповіли прекрасну історію про те, як свічниця вигнала з храму жінку, вигляд якої явно засвідчував її блудну поведінку. Свічниці цій уві сні явилася Пресвята Богородиця і запитала: «Як сміла ти вигнати в одну мить із храму людину, яку я стільки років туди вела?
Отже, ми розуміємо, що акцентувати на зовнішності (тим більше чужій!) абсолютно не слід. Цілком можна погодитися, що прикрашати своє тіло косметикою, біжутерією, духами й розкішним одягом не варто: краще потрудитися над тим, щоб прикрасити себе чеснотами й добрими справами. Проте зробимо і зауваження до цього. Дуже часто ми, особливо ті, хто тільки робить перші кроки до утвердження у вірі, осягаємо внутрішнє через зовнішнє. Нам властиво судити про сутність предмета чи явища за його зовнішньою оболонкою. Ми концентруємося на божественному, споглядаючи ікони, молитовний настрій нам творять вечірня напівтемрява храму та піднесені піснеспіви, про воцерковленість для нас свідчать бороди й хустки. Тому трапляється і так, що ми вдаємося до зворотного тлумачення речей. Ми ідемо до храму в спідницях, а в серці – злоба на ближнього; ми не фарбуємо обличчя, а помислами перелюбствуємо; покриваємо голову хустиною і противимося волі Божій. Як кажуть, на шиї хрестик, а в душі – нулик.
А насправді є навпаки. Коли людина усі сили спрямовує на своє гідне духовне життя, її просто не цікавить зовнішність, або, скоріше, вона хоче, щоб зовнішність її була непримітною. Тому православна жінка подбає, щоб тіло її було закритим, бо вона соромиться на собі чужих поглядів, покриє голову на знак відданості Богу і дбатиме не про макіяж, а про те, щоб догодити своїй сім’ї.
Цікавою щодо цього є думка ігумена Нектарія (Морозова), який стверджує, що суть православ’я «не в тому, щоб ходити струнко… чи спідницею підмітати землю або замість краватки носити чотки. Це не вияв благочестя, а скоріше «чудачество»… Спідниця чи джинси, які нібито спасінню не заважають, чи хустка – це питання послуху Церкві, простоти дитячої, беззаперечливої мудрості й смирення. Можна вважати, що насправді це не важливо, а можна – прийняти те, що для Церкви завжди було нормою і смиритися». Найважливіше, як на мене, на чому також наголошує ігумен Нектарій – це те, щоб строгість до зовнішності була по відношенню до себе, а не до інших. І підкреслює те, що, як правило, сувора до себе людина – милостива до інших.
Святі отці також відзначають і те, що потреба в одязі у людини виникла із гріхопадінням. Тепер же ми знову вдаємося до гріха, на який обертаємо надмірне піклування про зовнішнє.
Митрополит Корнилій (Титов) пише: «Здавалося б, яка різниця – у що вдягнутися? Адже Господь дивиться не на зовнішню, але на внутрішню людину, не на одяг, але на душу й серце. Це справді так, але саме наша «внутрішня людина» і обирає одяг для зовнішньої. Тому справа не в одязі, який ми носимо, а в тому, що всередині нас змушує нас цей одяг обирати. Наш одяг – це знак. По ньому видно, що є цінним для нас».
Нещодавно чула ще одну прекрасну думку, висловлену благочестивій дівчині її духовним отцем. Як пресвята Богородиця, завжди зображена на іконах із покритою головою, хоча й була Дівою, показала і зовнішністю, і всім своїм життям відданість Богові, так чи не належить зробити те саме і благочестивій жінці? Справді, чи не Богоматір є для нас ідеалом і зразком усього як духовного, так і зовнішнього?
Ще одне зауваження про подібність жінки чоловікові. Найчастіше не в брюках вона криється. Дуже ймовірно, що лагідна жінка із покритою головою несе на своїх плечах тягарі всієї сім’ї. Її зовнішність – жіночна й скромна, а от її хрест непосильно чоловічий, бо окрім того хреста матері й дружини, який вона смиренно приймає, вона змушена виконувати й усі обов’язки чоловіка…
Пам’ятаймо слова архімандрита Тита (Бородіна), що «жінка з люблячим і чистим серцем у простому одязі перевершує всіх багато і розкішно вдягнених зовнішньо, але бідних душею». І не будемо дбати за «спіднички-хусточки», не подбавши про душу в першу чергу. Щоб наше життя не можна було охарактеризувати прислів’ям «бородою Авраам, а ділами Хам». Але подбаємо про те, щоб серце було чистим, смиренним, добрим і лагідним – такою буде і зовнішність.
Ольга Бойко для Християнського порталу КІРІОС.