Ще один аспект, на який слід звернути особливу увагу, в-основному поєднується з тим, про що я вже говорила раніше. Це - внутрішня рана. Рана нестачі любові, якої, зрештою, якоюсь мірою досвідчив кожен з нас, особливо в дитинстві. Адже саме в дитинстві ми найбільш вразливі і тому потребуємо найбільше ніжності й любові. Але також і впродовж усього нашого життя ми є випробовувані відкиненням та приниженням іншими, часто найближчими, людьми. Незалежно від старань наших близьких, в нас є багато страху, слабкості і - так би мовити – самозахисних механізмів. Існує якась пустота, яка не може бути заспокоєна тільки людською любов’ю, адже простір нашого серця "сконструйований" саме так, щоб змогти помістити набагато більше. І ця пустота вимагає заповнення.
І тут, в черговий раз, ми повинні поглянути на Ісуса. Він – повністю вільний від гріха – був постійно раненим, а Його страждання було незрівнянно більшим від нашого, адже Він – це сама Любов. Вже від самого початку Його цілковито відкинули в Назареті: в Його батьківщині Його ніхто не зрозумів і не прийняв. Ісус страждає, коли бачить все негідництво та несправедливість. Його ранять ті, хто, на перший погляд, передусім, повинні Його прийняти: тобто книжники. Коли Ісус проголошує прихід Божого Царство, Його настільки відкидають, що навіть силоміць намагаються втихомирити, а то й скинути у прірву. Ісус усе зносить в мирі: навіть зраду своїх найближчих друзів, котрі залишили Його в хвилину хресних страждань. А Петро аж тричі зрікся Його. Ісус також змушений був дивитися на страждання Своєї Матінки, Котра була свідком Його муки. І, насамкінець, "корона" усіх скорбот – пробито на Хресті Його Божественне Серце. І саме тут, немов ліки, з Його Серця випливають кров і вода, тобто Сам Святий Дух як дар прощення, любові та милосердя. Саме така була відповідь Ісуса на усі, завдані Йому, рани.
Затримаймося також на вимірах Ісусового Хреста. Висота Хреста єднає Небо із землею і показує нам нескінченну любов Бога, що виливається на людину. Ширина рамен Хреста обіймає всіх і кожного зокрема. Незалежно від конфесії, світогляду й віросповідання, соціального чи етнічного походження і стану, рідної мови й кольору шкіри, політичних уподобань та будь-яких інших наших чинників і обставин. Вона є знаком нашого покликання до взаємної любові: «А Я, коли буду піднесеним, усіх пригорну до Себе» (Йо. 12, 32). І глибина Хреста, яка знаходиться на перехресті двох попередніх вимірів – саме тут знаходиться Серце Бога, постійно відкрите для нас. Серце, відчинене для кожної людини, щоб людина зуміла знайти в ньому місце для себе. Це - досвідчення Його любові, а також місце, де наші зранені серця знаходять сенс свого страждання, знаходять зрозуміння та пробачення. Це Серце – за словами Жака Ольє – «єднає поранених з тими, котрі ранять». Серце Ісуса – це запрошення для всіх поранених сердець, щоб відважилися любити, адже любов – це найкращі ліки. І дійсно, це не час гоїть рани, а любов. Серце Ісуса говорить нам, що чим більше ми поранені, тим міцніше нам треба любити інших, а також з особливою повагою та лагідністю ставитися до інших, поранених, сердець.