Мене звати Ольга. Мені 37 років. Я - інвалід 1 групи, одружена, маю двох дітей віком 16 років. За три місяці після пологів я важко захворіла. Лікарі поставили діагноз хронічний розсіяний енцефало-мієліт (розсіяний склероз). Деякий час я ще могла трохи ходити. Потім сталося так, що я сіла в інвалідний візок. Зразу я була в дуже пригніченому стані так, що я навіть мала намір покінчити життя самогубством, хоча й добре знала, що це - великий гріх. Потім я з цим змирилася і почала багато молитися. Десь підсвідомо я вірила, що Господь може мене зцілити, але віра моя була слабкою. Хоча мої домашні і наш парох - нині покійний о. Іван Цвях завжди мені говорили, що я буду ходити, проте я все одно не дуже вірила, бо хвороба і лікарі говорили інше.
Але одного разу в ніч з 9 на 10 січня 2008 року мені уві сні явилася Богородиця і сказала, що я буду ходити. Моєму синові Міші Вона також приснилася і сказала, що твоя мама буде ходити. 10 січня рано я проснулася, і так, як і все не відчула ні рук ні ніг. Мій син спитзав мене: мамо, чому не встаєте і не ходите? Мені приснилася гарна пані і сказала, що твоя мама буде ходити. Я зразу ж запитала його, як вона виглядала. Він описав мені її точно так, як і я її бачила. Я сказала йому, що це була Пресвята Богородиця, але я все одно я не могла повірити, що я встану на ноги. Приблизно через дві години, коли я вже сиділа на візку, то відчула, як, починаючи від пальців рук і по всьому тілі, перейшов начебто електричний струм. Тоді я почала відчувати руки і ноги, які до того часу не відчувала. Я подумала, що якщо я вже відчуваю, то я попробую встати. І дійсно, я самостійно, без всякої сторонньої помочі, встала з візка.
Якийсь час я стояла в стані заціпеніння, навіть не вірячи, що я стою. Проте, коли переконалася, то вирішила пройтися, і так, крок за кроком, я самостійно перейшла з кімнати в кімнату. Це побачив мій син, і він побіг і покликав маму і бабцю, бо чоловік в цей день був на роботі. Вони бігом прибігли і так, як були і в чому були, клякнули на коліна і зі сльозами радості, разом зі мною, дякували Господуі за чудесне зцілення. Десь за годину ще до того, як я встала з візка, моя мама молилася Богові біля фігурки Матері Божої Неустанної Помочі, яка є в нас біля церкви. І коли вона молилася, то відчула, як з її грудей щось вийшло і пішло в сторону церкви. Тоді вона відчула велике полегшення. Через 5 хвилин після цього, як вона прийшла додому, я встала з візка.
Окрім того, в мене відновився зір. Я дякую Богові за своє чудесне зцілення. На знак подяки за моє зцілення ми навпроти свого дому побудували капличку Матері Божої. Ще хотіли б побудувати невеличку Хресну Дорогу Господа нашого Ісуса Христа, яка була б присвячена загиблим за волю України. Якщо є бажаючі допомогти це реалізувати, прошу зголоситися в коментарях до цієї статті.