Напевно, кожен з нас чув про те, що Церква негативно відноситься до “Гаррі Поттера”. Проте кожне явище, яке з'являється в суспільстві, є наслідком обставин і діяльності самого суспільства. Тобто, “Гаррі Поттер” виник й популяризувався серед людей, які здатні сприймати магію позитивно і захоплюватися нею. Якщо копати глибоко, то погане відношення Церкви до цієї книжки може відкрити перед нами картину набагато більшу й важливішу, ніж ми могли б собі уявити.
Спочатку трошки передісторії. В чому саме полягає небезпека, яку приховує в собі “Гаррі Поттер”? Справа в тому, що сама по собі магія є негативним явищем, а безліч дітей та підлітків, читаючи “Гаррі Поттера”, відчувають неймовірне бажання долучитися до захоплюючого світу магії та чарів, який описується в цій серії книжок. Найпряміший стосунок до чаклунства має сатанизм і йому подібні культи. Джоан Ролінґ зізнавалась в тому, що для написання своїх творів використовувала книги, причетні до сатанизму, а особливо цікавилась постаттю Алістера Кроулі — британського окультиста, містика і мага кінця 19 — початку 20 століття. При цьому сама авторка до сатанизму ніякого відношення не має і належить до Церкви Шотландії. Відчувши потужну критику, Джоан Ролінґ вирішила значно зменшити обсяги магії в своїй останній книжці й навіть вмістити туди цитати з Біблії. А в січні цього року стало відомим, що авторка співпрацює з Ватиканом для створення доступно написаного художнього переказу Біблії. Виникає наступне питання: чому людина, яка є непричетною до магії, пише про неї дитячі книжки і чому читачі, серед яких є християни, спочатку позитивно віднеслись до них? Відповідь проста: бо “Гаррі Поттер” - не перша книга і не перший фільм про чари та чаклунство.
Особливо легко простежити популяризацію магії у суспільстві через численні фільми та серіали. Ще перед тим, як у світ вийшов перший фільм про Гаррі Поттера, по телебаченню в 1998-2001 транслювався серіал “Найгірша відьма”, в якому так само йшлося про школу маленьких чарівників. Серіалу передував фільм, що був знятий в далекому 1986, а робили його по мотивах серії книжок Джил Мерфі, яку та написала в 1980 році.
Пригадую, в своєму дитинстві я читала казкову повість німецького письменника Отфріда Пройслера “Маленька відьма”. Написана вона була в 1954. І хоча там не йшлося про школу чарів, ми можемо констатувати, що тема чаклунства почала розвиватись значно раніше “Гаррі Поттера”. І небезпричинно.
Телесеріал “Сабріна, юна відьма” вперше вийшов у ефір в 1996, а мультсеріал “Сабріна” - в 1999, однак обидва вони базувались на серії коміксів “Сабріна, юна відьма” 1962 року. Найпершою ж екранізацією коміксів був мульсеріал “Комедійна година Сабріни” 1971-1974 років. Згадуючи інші добре нам відомі серіали і фільми про чари та відьомство, можна назвати такі з них, як “Всі жінки — відьми” (1998-2006), “Практична магія” (1998), “Маленька чаклунка” (1989), “Американська історія жахів” (2011-2014), “Учень чаклуна” (2010), “Чарівники з Вейверлі” (2007-2012), “Відьми Іст-Енду” (2013-2014), “Чаклунка” (2005).
Всі вони культивують позитивний образ відьми, говорячи про існування доброї магії і злої. З якого ж саме моменту можна вести відлік проникнення цих думок в масову культуру?
Періодом, коли люди почали надавати чарам позитивних рис, є друга половина 20 століття. В 1964-1972 на Заході показували серіал “Моя дружина мене причарувала”, який набув надзвичайної популярності. Головним героєм в ньому була молода відьма Саманта, що жила звичайним сімейним життям зі своїм чоловіком Дарріном, але застосовувала магію для виконання маленьких повсякденних бажань, потрапляючи в різні кумедні й непередбачувані ситуації. Серіал був знятий в легкому, гумористичному дусі. Підміна понять — змішування того, що таке добре, а що погане — виявилась найкращим способом популяризації магії.
Починаючи з 1950-тих, фільми про чари і відьомство полилися безкінечною рікою. Хоча спочатку серед них переважали фільми жахів, все ж було чимало таких, які зображали чаклунство невинним заняттям, а відьом чи чаклунів — доброзичливими, привітними людьми, наділеними даром чарування, який сповнював їх життя різними пригодами. До останніх відноситься романтична комедія “Дзвінок, книга і свічка” (1958), фільми про дітей-чаклунів “Втеча до Відьомської гори” (1975) і “Повернення з Відьомської гори” (1978), пригодницька комедія “Дівчина на мітлі” (1972) та короткометражний фільм “Зима відьми” (1969).
На сьогоднішній день всі вже добре знайомі з жанром фентезі. Він розвивається одночасно як в кіноматографі, так і літературі. Яке ж визначення можна йому дати? Літературознавець А. П. Мороховський окреслює це поняття так: “Фентезі — літературний жанр, в якому магія та інші надприродні явища є головними елементами сюжету, теми чи місця дії. Багато історій цього жанру відбуваються у вигаданих світах, де магія є звичною справою."
Риси фентезі спостерігались в багатьох творах віддавна, проте справжнього розвитку і поширення в літературі він здобув після публікації “Володаря перснів” Дж. Р. Р. Толкіна в 1954 році. І хоча дана книга була далекою від популяризації магії, пізніше в цьому жанрі з'явилось багато різних книг — зокрема, і тих, які несвідомо або навмисно розповсюджували ідеї відьомства.
Чому ж окультизм почав активно розвиватись саме в другій половині 20 століття? Однією з дуже важливих причин є те, що тоді з'явились дві найвпливовіші антихристиянські секти — вікка (в 1954 році) та сатанизм (в 1966 році, хоч його зародки також спостерігались в 1950-тих роках).
Якщо про сатанизм ми знаємо як про секту, що поклоняється сатані, то вікка є дещо менш відомим для нас. Серіал “Всі жінки — відьми” доклав чимало зусиль для популяризації цього неоязичницького культу, особливо в перших сезонах. Ключовий символ серіалу збігається з одним широковживаним символом вікка, слова “вікканський” і “вікка” періодично повторювались в різних ситуаціях в устах головних героїв, в цілому весь серіал проникнутий мотивами вчення цієї секти. Вікка в своїх ритуалах має багато спільного з масонством, але основа його вчення полягає в культивуванні відьомства та магії.
Чому ж саме магія є поганою? Відповідь на це питання здається простою, але це не зовсім так.
Відьми часів Середньовіччя були прототипами сучасних віккан і сатанистів, масонів та інших окультних течій. Цікаво, що їхні спалення ініціювала не стільки Церква, як світська влада. Пізніше почали утворюватись різноманітні таємні товариства та ордени, які продовжили традиції магії та чаклунства. Назви і вчення мінялися впродовж століть, але суть залишалась незмінною. Гіпноз, ясновидіння, телекінез (здатність рухати предмети, не торкаючись їх), левітація, цілительство “біополем” та ще багато чого під силу людям, які поклоняються злу. Сатана, аби занапащувати людей, дає їм всі ці можливості й намагається показати, що вони вищі за Бога і Він їм не потрібен. Те саме стосується і здібностей екстрасенсів.
Але зло є злом і воно завжди примушує людей платити страшну ціну за угоди з ним. Наприклад, так звані “цілителі”, що користуються ворожінням та енергетичними полями для лікування людей, насправді можуть просто переносити хворобу з одного органу на інший або тільки зовнішньо приховати її, не зупинивши насправді. Часто можна почути про те, що різні знахарки, які знімають порчу і закодовують людей, радять їм йти в церкву перед сеансом з ними, моляться й ставлять ікони в себе вдома. Та насправді зло любить таким чином принижувати християн і насміхатись над Богом. Всі ті, хто дають оголошення в газети чи ще десь роблять собі рекламу, не мають на меті служіння Господу і їхній дар може бути тільки від злого. А в тих поодиноких випадках, коли люди справді зцілюють інших посередництвом Божої волі, за лікування вони грошей не просять, а живуть убогим, смиренним життям, перебуваючи в постійній молитві, інакше Бог не дав би їм цього дару.
Майже всі види чар, про які ми коли-небуть чули, існують насправді, але водночас практично завжди вони походять від сатани. Привиди і викликання мерців не є вигадками. Люди справді іноді бачать силуети мертвих, які ходять по приміщенню, стогнуть або безпосередньо звертаються до оточуючих. Проте в 99% зі ста це не та людина, яка померла, а злий, що набув її вигляду, говорить її голосом і поводиться як вона. Все це робиться для того, щоб заплутати людину та ввести в оману.
Те саме стосується полтергейстів або домовичків. Злі духи, які, на відміну від традиційних уявлень, не виглядають як низенькі старі дідусі, а просто як плями дивного білого світла, можуть спричиняти перемикання електрики, створювати незрозумілі звуки в оселі, переміщати речі по будинку, накликати різні біди і нещастя на мешканців.
Зло здатне перетворюватись в будь-які форми, щоб спокусити людину. Його мета — вселити в нас віру в нашу унікальність (для цього злий і дає різні “дари”), зробити нас гордими і примусити відкинути “обмеження”, які утримують людей від поганих вчинків.
Як це не сумно, але всі інші релігії, крім християнської, так само, як сучасна магія, послуговуються підміною понять. На перший погляд, вони мають певні позитивні риси, однак, це лише приманка, але зовсім не їхня справжня сутність. Тому ні буддизм, ні індуїзм, ні феншуй, ні Каббала, ні захоплення квазіпатріотичним неоязичництвом (на манір РУНвіри) чи ведичною культурою, опусами на кшталт Реріхів, Блаватської і т. ін., будь-які інші подібні лжерелігійні та псевдодуховні вчення не є справжньою дорогою до добра та Бога. Також надзвичайно небезпечним є довіряти гороскопам, дотримуватись якихось забобонів, користуватися послугами різних екстрасенсів, ворожок, "бабок", псевдоцілителів, проклинати чи говорити клятви.
Важливою є тверда й непохитна віра в те, що Бог є поруч з нами і розуміння того, що ніяке чаклунство чи порча правдивому - практикуючому воцерковленому християнину зашкодити не може. Зло хоче, щоб його боялись. Тоді воно може впливати на людей. Але якщо в серці — Бог, всі страхи даремні. Бо єдиним, що може здолати зло, є любов і добро.
Настя Рудська