“Святість – це зростання у людяності” – свідчення українського салезіянина-місіонераЩо означає бути місіонером? Чим вирізняється салезіянське служіння у місці, де переплетено багато різних культур, національностей, звичаїв? Чи може бути досяжною святість там, де так

Читати далі

У Шпиталі Митрополита Шептицького відкрили безкоштовне відділення гемодіалізу (ВІДЕО)Від сьогодні хворі, які потребують гемодіалізу, можуть скористатися цією послугою безкоштовно у Шпиталі імені Митрополита Андрея Шептицького. Теж пацієнти можуть безкоштовно лікуватися не лише у

Читати далі

Здатність до духовного покликання - чи священичого, чи монашого - це передусім вразливість на людську біду, відкритість на служіння, на певну жертву. Про це заявив Ігумен монастиря Христа Царя о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ під час духовно-формаційного семінару ПМВ для священиків-місіонерів, що відбувся у румунському місті Сигіт.  Він розповів історію становлення монаших чинів і поінформував про життя і діяльність ключових осіб, завдяки яким сформувалося сьогоднішнє монашество.  “Як розпізнати - чи має жінка або чоловік монаше покликання, чи не має? Важливо розуміти, що не ми кличемо - кличе Господь. Завжди монашество виникало як меншість. Чернецтво у різних формах на Сході і Заході мало різні мотиви започаткування”, - зазначив о. Йосафат Хаймик.  Говорячи про те, коли виникло чернецтво, він відзначив, що батьком монашества вважається Святий Антоній, єгипетський анахорет. Він народився у 250 році і  20-річним юнаком, роздавши майно бідним, замешкав у пустелі. “Спочатку він відділяється від людей, потім - від світу, потім - від життя. Тому він анахорет. І такі, як Антоній, будуть до сьогодні. Це людина, яка відчуває особливий зв’язок з Господом. Це той, хто чує”, - зазначив священик.  Також він розповів про єгипетського святого Пахомія Великого, який сповідував спільнотовий спосіб життя, і Василія Великого, який схилявся до суворого асектизму, особливо у перший період свого чернечого життя, і того самого вимагав від своїх співбратів. “Але це було до моменту, коли він став священиком, а згодом – єпископом.  Прийшовши до Кесарії, він побачив, що йому чогось бракує, а саме - прикладу християнського життя. І він згадав за своїх братів. Він вводить поняття досконалий християнин. Василій Великий кличе своїх досконалих християн у місто і каже: будете жити тут і старайтеся бути досконалими християнами. Ніяких обітів немає. Один обіт – дівицтво, тобто непорочність, незайманість. Він був запозичений від інших релігій, але абсолютно євангелізований. І він включав у себе послух і стан убожества. Саме від цього починається нова сторінка чернечої духовності”, - зауважив  Ігумен монастиря Христа Царя.  Всі реформи венедиктинського способу життя, зазначив священик, полягали у двох основних аспектах: повернення до дослівного виконання правила, як хотів Святий Венедикт, і убожество. “Для Венедикта на перший план виходить послух. Що це дало до загального християнства? Венедиктинські монастирі фактично стали центрами культури, духовності, науки і вони поштовхнули до того східне чернецтво”, - додав о. Йосафат.  У XII столітті, зауважив ігумен, на Заході починається занепад і церковна ієрархія зливається з владою. “Венедиктинські монастирі, які починалися з убогості, дуже швидко розвинулисяі збагатіли”, - додав священик.  Водночас у XIII столітті, відзначив отець Йосафат, на перший план виходить обіт убожества.  “Ми складаємо обіти послуху, убожества і чистоти. Входячи у якусь монашу спільноту, залишаючись християнами, ми хочемо поглибити три Святі Таїни християнського втаємничення  - Хрещення, Миропомазання і Євхаристію. Ось богословська сутність чернечего життя і його обітів. Якщо через хрещення ми стаємося дітьми Божими, стараємось виконувати Божу волю в своєму житті, то через обіт послуху ми хочемо робити те саме, плюс послух є дуже потужним рушієм. Якщо миропомазання дає нам внутрішню силу жити хрещенням, то обіт убожества дає внутрішню свободу і мобільність. Обіт чистоти поглиблює євхаристійне життя, до якого покликаний кожен християнин”, - підкреслив отець Йосафат.  Він відзначив, що про духовне покликання варто говорити у підлітковому віці – 12-13 років. “Тоді найчастіше підліток починає ставити різні питання і в той момент Ісус може промовити до нього, - зазначив священик. - Здатність до духовного покликання - чи священичого, чи монашого - це передусім вразливість на людську біду, відкритість на служіння, на певну жертву. Господь відповідає на кожну життєву ситуацію у світі і Церкві, кличачи когось, кого сам хоче, до певної форми досконалості у християнському життіЗдатність до духовного покликання - чи священичого, чи монашого - це передусім вразливість на людську біду, відкритість на служіння, на певну жертву. Про це заявив Ігумен монастиря Христа

Читати далі

Напишіть нам

Підтримати

Підтримайте нас за можливості!

Ви допоможете нам стати кращими, поширювати Слово й добро у мережі та зменшити залежність від реклами  kyrios.org.ua@gmail.com