преподобний Лев єпископ КатанськийЦього дня Церква Свята (східного обряду, яка послуговується Юліанським календарем) віддає честь пам’яті преподобного Лева, єпископа Катанського.

Крім того, з аналітичними роздумами і спостереженнями, а надто духовно-етичного аспекту, щодо цього дня, 5 березня, як і деяких інших дат (подій та урочистостей), в Історії спасіння людського роду можна ознайомитися нижче. Тобто під цим життєписом преподобного Лева, єпископа Катанського, свого часу складеного Димитрієм Тупталом, митрополитом Ростовським.

Цей угодник Божий Лев був із Равенської митрополії, благородних і благочестивих батьків син, який, завдяки чистому своєму життю і розуму, всі священичі ступені законно пройшов: спершу будівничим церковним був, тоді, після переставлення єпископа катанського, блаженного Савина, ви бранням Божим на престол той був возведений. Катана ж град міститься в Сицилійському краї поблизу гори Етни, що вогонь аж донині випускає. Прийнявши ж святий престол єпископський. Лев прийняв і належні сану своєму труди, турбуючися про сиріт, і жебраків, і вдів, і хворих, і подорожніх, годуючи й одягаючи із заощаджень церковних і лікуючи недуги молитвами своїми до Господа. І був отцем милостивим дітям, і пастирем люб'язним для стада, страшним же, як лев, для вовків — бісів і їхніх служителів. Був-бо у дні його один волхв у Катані на ім'я Іліодор, від батьків християнських і чесних народжений і хрещенням святим просвічений, але згодом відвернувся від Христа таємно і віддався бісам, навчившися волхвування від якогось юдея. І виглядало, наче зовні християнин, насправді ж — поганин, служитель бісам і волхв превеликий, нічим же не менший від того давнього волхва Симона, якого ж святі верховні апостоли Петро й Павло молитвою своєю смерті передали, а на нього всім подібний ~ робив дивні й жахливі привиди і чуда чарував. На сухій землі, на шляхах і майданах давав рікам примарним текти й оголював людей обох статей посеред міста, наче через ріку переходять, каміння перетворював на золото, але на короткий час, на торгах багатьма примарами купцям робив збитки великі, дівчат благородних, доньок шанованих і сановитих громадян, чарами на безчинну зрушував похіть і на безстидство таке, що покидали вони доми та батьків, бігали туди й сюди задля любодіяння.

Коли ж ігемон Лукій сповістив про нього царям Леву і синові його Константину Багрянородному, і послано було від царів, щоб схопити його, він тим, що шукали його, сам віддався і, сівши з ними в корабель у Катані, зразу того ж дня пристав у Царгороді, за одну годину перепливши таку відстань, яку знають ті, що перепливають із західного боку сицилійського до східного тракійського. Коли ж був представлений царям і вони його на смерть засудили, став невидимий перед царськими очима й опинився знову в Катані. Але і вдруге до Царгорода його приведено і на посічення мечем засуджено. Коли спекулятор підняв меч над головою його, замахнувся сильно, волхв невидимий став, а меч по повітрі ударив. І знову той чарівник опинився в Катані. Переконував його часто святитель Христовий Лев, щоб спинився у злі такому й навернувся в покаянні до Бога, але не зміг вибілити етіопа і твердий камінь у м'який віск перетворити. Не лише-бо не виправився окаянний, але й на більше кинувся зло, насмілившись і на самого архиєрея Божого — хотівши волхвуванням своїм з нього посміятися. Якось-бо у значний день якогось свята відправляв святитель у церкві Божу Службу зі всім своїм причтом, і весь люд стояв. Зайшов Іліодор-волхв у церкву як лицемірний християнин і почав таємно чинити свої чари. І зразу зробив так, що деякі люди почали в церкві, наче мули, ногами тупати і, наче худоба, ревти, инші ж заливалися сміхом, а инші сердилися. А волхв нахвалявся зробити ще й таке, аби єпископ зі всіма своїми пресвітерами і клириками, залишивши відправу, почав там же скакати й танцювати, як при музиці й органах. Зрозумівши ж Іліодорів задум, святитель Божий схилив коліна перед престолом Божим і помолився ревно, встав, від вівтаря відійшов і, омофором своїм взявши того за шию, зв'язав його, і вивів із церкви насеред града, і звелів людям, щоб зразу принесли багато дров і хмизу і запалили вогонь великий. Коли це було, допитав святий усі його волхвування і чари і так, тримаючи його зв'язаного своїм омофором, увійшов з ним у вогонь і стояв посеред полум'я, тримаючи волхва, і не вийшов з вогню, допоки ж окаянний волхв цілий не згорів. І знову архиєрей Божий Лев повернувся до церкви, відправив Божественну Службу. Це преславне чудо налякало всіх: не лише-бо сам святитель не опалився у вогні, спалюючи волхва, але навіть риз його святительських вогонь не торкнувся. Роса Святого Духа огорнула його в полум'ї, і розійшлася та вістка у всі земні кінці, і царі, про те довідавшися, прикликали до себе святого з великими почестями і до ніг його святих припадали, просили, щоб молився за них. А коли входив у царські палати, ніг вугля гаряче в одежі своїй, і не горів одяг. Зробив й инших Господніх чуд пребагато цей великий угодник Божий: сліпим прозріння подав, хворим — зцілення, і бісів з людей виганяв, капище ідольське молитвою перекинув й ідолів зруйнував словом. Тоді, сповнений днів, переставився до Господа. У той же час прийшла одна кровоточива жінка із Сиракузійської митрополії, що сенаторського походження була, — вона від довгих років недугою кровотечі була охоплена і на лікарів надію втратила. Чула про святого Лева, катанського єпископа, який хвороби людські молитвою зцілює до Господа, і пішла у град Катану, і коли була при воротах градських, почула дзвін, що померлого знаменував, і довідалася, що єпископ святий Лев переставився. Великого-бо жалю сповнилася, побігла швидко до переставленого, і, коли торкнулася одра його, зразу зупинилася кровотеча її, і зцілилася зовсім. Святе ж тіло архиєрея Божого покладене було в церкві святої мучениці Лукії, яку він збудував. І витекло пахуче від святих його мощей миро, що всілякі недуги зцілює, на славу Христа, Бога нашого.

 

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

 

*                            *                             *

Напевно, що наведений вище життєпис преподобного Лева, єпископа Катанського, носить і має вельми знаковий і навіть (по-своєму) певний ПРОРОЧИЙ зміст і сенс. Тим паче, якщо врахувати, що навіть вже це його ім'я - у біблійній символіці - зазвичай, відносили й відносять якраз до особи Месії-Христа. Який походить з родоводу особливого Божого улюбленця - величного і славного старозавітнього царя Давида: "Лев з коліна Іудиного".

З іншого ж боку, в усій людській історії, мабуть, навряд чи можна знайти постать більш зловісного й кривавого богоборця і сатаніста-людиноненависника, ніж такий супертиран і оберкат, як "великий вождь усіх народів" - запекло-імперський шовініст-параноїк Сталін. Тобто той московсько-кремлівський - комуно-більшовицький диктатор, що "в ньому знайдена кров [незчисленних Божих] пророків і святих, і всіх [багатьох мільйонів інших] убитих на землі" (Одкр.18:24).

Ну хіба що: була ще така його "рівня", як, за суттю і змістом, "брат-близнюк", - нацистський фюрер Гітлер...

Так от, тут, мабуть, досить знаково й характерно, зокрема і якраз, уже ТЕ, КОЛИ (у які саме ДНІ) - як настала належна повнота часу й чаша неймовірних гріхів і злочинів Сталіна наповнилася й переповнилася - і, нарешті, закінчилося це його гіперзлодійсько-бандитське життя на землі. 

Тобто якраз 3 березня 1953 р., коли Східна Церква, яка послуговується Юліанським календарем, відзначала пам'ять св. Льва, Папи Римського, він (Сталін) - в результаті, згідно загальноприйнятої версії, отриманого (за пару днів до того) гіпертонічного нападу (інсульту) - непритомно перебував у комі. А вже 5 березня, себто в день урочистого церковного згадування дивовижного життя і духовних подвигів та чудес преподобного Лева, єпископа Катанського, по вельми нечестиву і злочинну душу померлого Сталіна - щоб забрати її із собою прямо до пекла - заявився не інакше, як сам його верховний хазяїн і пан: диявол-Люцифер.

І тут, напевно, варто також звернути пильну увагу, до того, і ось ще на який календарний збіг тих тогочасних подій.

Й зокрема, В ті наступні кілька днів по смерті Сталіна, коли в Москві відбувалася жалобна церемонія "всенародного прощання", на завершення якої його тіло було занесено в мавзолей на Красній площі і покладено поряд трупа Лєніна, виповнилося рівно СІМ (біблійне містично-сакральне число довершеної повноти) років, як у березні 1946 р. інспірований комуно-московським режимом Львівський псевдособор оголосив про ліквідацію УГКЦ та її приєднання до РПЦ. Крім того, саме у ці ж самі дні - в контексті, зокрема, тодішньої ідеологічної кампанії сталінської верхівки "боротьби з безрідним космополітизмом та ідолопоклонством перед Заходом" і сфабрикованої нею зловісно-провокативної "справи лікарів-убивць" - судячи з усього, завершувалася підготовка до нової - чергової масово-масштабної хвилі репресій і депортацій. Й, передовсім, якраз на певному етнічному ґрунті...

І, власне кажучи, саме ці репресії і депортації були задумані та - ідеологічно й організаційно-практично - готувалися Сталіном і Ко (поміж іншого) і як своєрідна - злостиво-ксенофобна і параноїдальна "акція помсти". Тобто за ту невдачу, що спіткала їх у спробі - і, зокрема, на тлі та в перебігу першої арабсько-ізраїльської війни (1948-1949 рр.) - утвердити свій контроль і стратегічний плацдарм в нововідродженій єврейській державі на Святій Землі: "на землі Ізраїлевій" (Єз.38:19). З тією метою, аби звідти - у протистоянні із західними суперниками-конкурентами - потіснивши їх, поширити свій вплив і домінування у всьому близькосхідному регіоні. Водночас - поряд з цим та деяким іншим - велася запекло-шовіністська пропаганда "викриття" т. зв. "українського буржуазного націоналізму". В т. ч. жорстоких заборон, гонінь і преслідувань зазнавало українське патріотичне християнство. Й т. ін.

Дуже схоже, що у такий спосіб - крім того - створювався відповідний "фон" для розгортання чергового і вельми грандіозного витка криваво-карального - диявольсько-людожерського терору на всіх величезних обширах совдепівської супердержави...

Одначе Слово Боже - досить чітко й однозначно - попереджає і застерігає всіх подібних лютих ворогів і переслідувачів старо- й новозавтітнього люду Божого, що "той, хто торкається вас, торкається зіниці ока Його [Господнього]" (Зах.2:8,11). А тому, як наголошує вже Сам Господь, "легко і просто Я поверну [цю] помсту вашу на голови ваші..." (Іоїл 3:4). Й, безсумнівно, що ось воно, це попередження і застереження, в тому часі якраз і здійснилися. Як, до речі, подібні - Господній порятунок та Його справедлива відплата затято-безбожним тиранам і катам уже багаторазово траплялися в історії людства: як у прадавню добу, так і вже в новозавітні епоху.

І про що - кожного разу - нам нагадують, приміром, деякі календарні релігійні свята: Старого й Нового Завітів. У т. ч., наприклад, вшанування (за Старим стилем) в листопаді 1945 р. Собору Архистратига Михаїла ознаменувалось початком роботи, а от урочистість небесного Покрову Пресвятої Діви Марії в жовтні 1946 р. якраз майже збіглася вже з виконанням вироку Нюрнберзького трибуналу щодо низки головних нацистських військових злочинців. Або, скажімо, старозавітній Празник жеребів (Пурим), що спогадує Божий порятунок і перемогу, описані в біблійній книзі Естер. І з відзначенням якого тоді, 1953 р., - і теж, напевно, зовсім не випадково - збігся той гіпертонічний напад, від якого, як зазначалося вище, Сталін і помер...

Правда, іноді - в окремих медіа (здебільшого, маргінальних) - з'являється і мусується таке припущення, що (начебто) Сталін сконав "не зовсім своєю смертю". Себто, не виключено, що його могли і отруїти: і, скоріш за все, це міг бути саме Берія. Чи навіть ціла група змовників - кілька "соратників" з його (Сталіна) найближчого партійно-владного оточення...

І як би там, у тій ситуації, було насправді, одначе, вочевидь, тут варто і слід - і якраз у цьому ж контексті - пригадати ще і такий цікавий і повчальний історичний факт.

На почату 1953 р. на Захід просочилася інформація про те, що сталінська верхівка, дуже схоже, готує оті, згадані вище - чергові жорстокі й масові репресії і депортації. Й тому кілька груп стривожених британських християн, попередньо домовившись між собою, біля 20 лютого розпочали спільну молитовну акцію з постом. Причому, в цих своїх ревних молитвах вони наполегливо просили й благали Бога лише про те, аби ПОПЕРЕДИТИ й ЗУПИНИТИ ці - нові підступно-злочинні наміри й плани кривавого й богоборчо-тоталітарного і агресивно-шовіністського кремлівського режиму. Й - НІ ПРО ЩО - більше! А вже 5 березня в "реєстрі живих" Сталіна геть не стало...

Воістину "ревна молитва праведника має велику силу" (Як.5:16). А - тим більше - спільна: одразу БАГАТЬОХ щиро віруючих у Христа і довіряючих Йому всі свої проблеми, турботи і переживання...

І т. д. й т. п.

Іншими словами, ми можемо - дуже впевнено й неспростовно - констатувати й стверджувати наступне.

Як казав і акцентував св. апостол Павло на зібранні "епікурейських філософів і стоїків" в Афінах, "залишаючи часи невідання, Бог [Творець] нині повеліває всім людям усюди покаятися [і навернутися]; бо Він визначив день, у який праведно судитиме весь світ, через наперед настановленого Ним Мужа, подавши свідчення всім через воскресіння Його з мертвих" (Діян.17:18,30,31). А тим вагомим і переконливим чинником для Божого виправдання і пропуском для вільного й безперешкодного проходу в Царство Боже і буде, насамперед, слугувати це щиросердне - при "смиренні і скрушенні духа" (Іс.66:2)покаяння і навернення. Та, відповідно, правдива й істинна віра в цього Воскреслого Мужа - Ісуса Христа з Назарету.

І цю благословенну й спасенну та зцілюючу (всіх і вся, душу і тіло) - міцну й непохитну - віру Христову, що була скріплена й надзвичайно примножена мученицькою "кров'ю [величезної кількості] святих і кров'ю свідків Ісусових" (Одкр.17:6), НІХТО і НІЯК не здатні, а тим паче - остаточно і назавжди, її знищити і заборонити. Або, як наголосив Сам Христос, на цій - правдивій та вельми потужній і твердій (як "скеля") - вірі й довірі Моїх учнів і послідовників (і найпершим з них, хто так увірував, був св. апостол Петро, але найбільше - св. Павло) у одкровення й обітниці, що їх Святим Духом "відкриває" їм "Отець Мій, Який на небесах",  тобто: "на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її" (Мт.16:17,18). Ніколи й нізащо. Амінь.

Ба більше. Всемогутній, всесильний і премудрий "Лев з коліна Іудиного" (Син БожийІсус Спаситель) - щодо правдивих членів Свого містичного Тіла Христового, які сповнені та діють і служать в дарах і плодах Святого Духа, - поряд з багатьма іншими - дав їм, зокрема, й отаке доручення і повеління: "Ось, даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу; і ніщо не зашкодить вам" (Лк.10:19). Амінь.