"Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав,
і тим, що в гробах, життя дарував" (Тропар Пасхи).
З усіх великих празників нашого церковного року найбільш давній, урочистий і радісний — це світлий празник Христового Воскресення. Він, як сказано в ірмосі 8 пісні пасхального канону утрені, "Цар і Господь, празників празник і торжество торжеств".
Святі Отці Церкви особливо підкреслюють значення і велич цього празника. "Пасха в нас, — каже святий Григорій Богослов у своєму пасхальному слові, — це празників празник і торжество торжеств, яке настільки перевищує всі инші торжества, не тільки людські, але і Христові, що в його честь відбуваються, наскільки сонце перевищує звізди". А святий Йоан Золотоустий у проповіді на Пасху так звеличує Христове Воскресення: "Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос і ти провалився. Воскрес Христос і впали демони. Воскрес Христос і радіють ангели. Воскрес Христос і життя панує. Воскрес Христос і нема ні одного мерця в гробі, бо Христос воскрес із мертвих і став первістком померлих".
Тож у світлому й радісному дні Христового Воскресення свята Церква закликає небо й землю до святої Божої радости: "Хай небеса достойно веселяться, хай радіє земля, хай празнує увесь світ видимий і невидимий, бо Христос устав, радість вічна" (Тропар 1 пісні канона).
Щоб краще зрозуміти велич, значення і дух празника Пасхи, погляньмо на його історію, богослуження і значення для нас.
ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА ПАСХИ
Празник Христового Воскресення у наших богослужбових книгах має такі назви: Свята й велика неділя Пасхи, День святої Пасхи, або Свята Пасха. Наш народ на означення празника Пасхи має ще слово "Великдень", що означає Великий День. Бо він великий своєю подією, своїм значенням і своєю радістю. Слово "пасха" походить з гебрейського "песах", що значить "перехід". Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вразив первенців фараона та инших єгиптян, коли той затято й вперто не бажав відпустити вибраний народ. А перейшов повз (по-гебрейськи "песах") доми ізраїльтян та, мабуть, і декого з чужинців - усіх тих, котрі виконали Боже повеління і одвірки домів яких були помазані кров'ю однорічного ягняти. Слово "пасха" у старозівітніх віруючих означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята - на згадку про чудесне визволення з тяжкої і жахливої неволі Єгипту, - дістав назву Пасхи.
Для апостолів і перших християн ПАСХА-ПЕРЕХІД стала символом иншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом, у один день, з іудеями свою християнську Пасху. Але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерти.
Старозавітній пасхальний агнець став для християн прообразом Ісуса Христа. Який, наче невинне ягня, приніс Себе в жертву за гріхи й беззаконня цілого світу, добровільно й свідомо взявши на Себе всю відповідальність й покарання за них. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем, або коротко - Пасхою. "Бо Пасха наша, — каже св. апостол Павло, — Христос, принесений у жертву" (1 Кор. 5, 7). А от щодо несприйняття в тому часі більшістю старозавітнього вибраного народу Ісуса з Назарету як свого правдивого Месію і Спасителя, то, згідно певного задуму Господнього Провидіння, таке "засліплення спало частинно на Ізраїля, поки [до Божого спасіння] не ввійдуть язичники повнотою; і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: "Прийде з Сіону Визволитель, відверне від Якова безбожність. Такий буде завіт Мій з ними, як відпущу гріхи їхні."" (Рим. 11, 11,25-27). А от загальний пророче-історичний контекст та деякі обставини й деталі такого їх майбутнього покаяння і навернення описані, зокрема, в біблійній книзі пророка Захарії (Зах. 12, 4-14; 13, 1).
У II ст. - разом із хресною Пасхою - починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю після іудейської Пасхи. У зв'язку з тим подвійним святкуванням хресної і воскресної Пасхи між християнами почалася тривала і завзята суперечка про сам день святкування Пасхи. Виникла суперечка, бо щораз більше почав змінюватися погляд на саме свято. Первісно Пасху вважали днем смутку й посту на честь Христової смерти, а тепер хотіли злучити з нею радісну річницю Його світлого Воскресення, що не сумісне зі смутком, ані з постом. Загал християн став святкувати Пасху Христового Воскресення в неділю, але деякі християнські громади, передусім у Малій Азії, продовжували празнували Пасху разом з іудеями 14 Нісана, першого весняного місяця. Від 14 Нісана ті громади названо "квартодецімані", що значить "чотирнадцятники".
Собор у Нікеї (325 р.) припинив ці тривалі і болісні суперечки. Він вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не варто йти за іудейським - тобто, старозавітнім звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.
У IV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одного дня на цілий тиждень, який зветься "світлим тижнем" на противагу до тижня перед Великоднем, що має назву "Великого", або "Страсного".
У збірнику церковних законів під назвою "Апостольські постанови", які були написані в Сирії близько 380 року, але мали б походити з апостольських часів, про світлу седмицю кажуть так: "Через цілий великий і наступний по нім тиждень хай слуги не працюють, бо той — це тиждень мук, а цей — це тиждень Воскресення, і треба слухати наук" (VIII, 33).
Цісар Теодосій Великий († 395 р.) скасував ведення судових розправ, а цісар Теодосій Молодший († 450 р.) заборонив театральні й циркові вистави на час усієї світлої седмиці. В Єрусалимі найбільш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква практикує і сьогодні.
Шостий Вселенський Собор (691 р.) у справі святкування світлого тижня вирішив: "Від святого дня Воскресення Христа нашого Бога до нової неділі (тобто до Томиної неділі) вірні мають цілий тиждень безнастанно перебувати у святих церквах, у псалмах, і співах, і піснях духовних, радіти й торжествувати в Христі, уважно слухати читання Святого Письма та брати участь у святих Тайнах, бо таким способом разом з Христом воскреснемо й разом прославимося. Тому в цих днях не можна влаштовувати ні кінських перегонів, ані инших публічних видовищ" (Правило 66).
ПАСХАЛЬНА УТРЕНЯ
З богослужень празника Христового Воскресення на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном прослави Христа-Переможця. Її авторство приписують великому богослову Східної Церкви й великому мистцеві слова — св. Йоану Дамаскину (к. 676 — к. 749 рр.). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців — Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.
Тропар Пасхи Христос воскрес із мертвих..., який стільки разів співаємо у воскресний час, охоплює ввесь зміст, суть і значення празника. Осередок воскресної утрені творить канон. В ірмосах, тропарях і стихирах канона виступає перед нами Христос як обіцяний Месія, як Бог у маєстаті й силі, як Спаситель і Відкупитель, як Переможець над смертю, адом і гріхом.
Щодо своєї форми пасхальна утреня - це вершина поезії й унікальне явище в церковній літературі Східної Церкви. У ній багатство гарних поетичних зворотів, образів, порівнянь і символів. Над глибоким змістом і поетичною формою великодньої утрені увесь час домінує тріюмфально-переможний тон святої, неземної і вічної радости, що випромінює на нас з кожного ірмоса, тропаря чи стихири. Тут переживаємо ту повноту радости з Христового Воскресення, що її святий Григорій Богослов у своїй пасхальній бесіді так описує: "Вчора я розпинався з Христом, сьогодні прославляюся з Ним. Вчора я вмирав з Ним, сьогодні оживаю з Ним. Вчора я погребався з Ним, сьогодні воскресаю з Ним". У Христовій перемозі все бере участь: небо, і земля, і ад. Усе закликає нас до радости. Та небесна радість охоплює усю людину й усі її почування.
Воскресна радість сягає вершини у стихирах Пасхи. Вони творять один могутній гимн радости на честь воскреслого Христа — новозавітньої Пасхи. Та радість уділяється всім і всіх обіймає, навіть наших ворогів. "Воскресення день, — співаємо в останній стихирі, — і просвітімся торжеством, і друг друга обіймім! Промовмо: Браття — і тим, що ненавидять нас; простім усе з воскресенням і так заспіваймо: "Христос воскрес із мертвих...".
ЗНАЧЕННЯ ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСЕННЯ ДЛЯ НАС
Христове Воскресення дає нам незаперечний доказ Його божества. Коли фарисеї і книжники домагалися від Христа знаку, що Він - Божий Син, то Він їм відповів, що не дістануть иншого знаку, як знак пророка Йони: "Як Йона був у нутрі кита три дні і три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні і три ночі" (Мт. 12, 40). І так сталося. Третього дня після Його смерти наступило світле Воскресення.
Христове Воскресення — це фундамент нашої віри. Яке б значення мала Христова наука, якщо б так часто Ним передбачене воскресення не сповнилося? Апостоли, проповідуючи святе Євангеліє, часто покликуються на Христове Воскресення як на найсильніший доказ правдивости науки Христа. "А коли Христос не воскрес, — каже св. Павло, — то марна проповідь наша, то марна й віра ваша... Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих" (1 Кор. 15, 14 і 20). Тому правда про Христове Воскресення і християнська віра є нерозривними.
Христове Воскресення — це тверда й безсумнівна запорука нашого воскресення для щасливого - блаженного й радісного вічного життя. Того життя у Божому Царстві, котре, по суті, розпочинається вже тут, ще у нашому туземному житті-бутті. Коли ми - у щирому покаянні й смиренні, благоговінні і подяці Богові - приходимо і навертаємоя до Христа, долучаємося до спільноти Його новозавітнього Божого народу. Коли ми у такий спосіб - завдяки пролитій Пречистій Крові жертовного Божого Агнця заради нашого відкуплення і відродження, зцілення (духовного й фізичного) і спасіння - звільняємося від безвиході панування над нами гріха й прокляття та пов'язаних з ними неминучих тяжких і згубних наслідків. Як Христос воскрес, так і ми колись воскреснемо для нового - світлого й вічного райського життя: у всій його блаженній і довершеній повноті. Сам Христос запевняє нас: "Бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос Його [Сина Божого] почують, і вийдуть ті, що [щиро й правдиво вірили та] чинили добро, на воскресення життя. А ті, що [Бога відкинули й] зло чинили, — воскреснуть на суд [і справедливу відплату]... Така бо воля Мого Отця, щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в Нього, мав життя вічне [й надзвичайно радісне] і щоб Я воскресив його останнього дня" (Йо. 5, 28-29 і 6, 40).
ЦЕРКОВНО-ОБРЯДОВІ ЗВИЧАЇ ВЕЛИКОДНЯ
"Це день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімося в нім"
(Прокімен Пасхи).
Празник Христового Воскресення багатий не тільки на величні богослуження, маєстатичні співи і глибоко символічні обряди, але він багатий також на прегарні церковно-обрядові й народні звичаї. Деякі з тих звичаїв — це вплив християнського культу, а инші походять ще з передхристиянських часів, коли наш народ у той самий час відзначав язичницьке свято привітання весни й весняного сонця. Християнська релігія окремі з тих прадавніх народних звичаїв освятила, надала їм християнського значення і символіки та визнала своїми.
Водночас маємо - у цьому контексті - пам'ятати та бути свідомими того, що в тих прадавніх великодніх звичаях і традиціях, а особливо в їх суто автентичному вигляді й виконанні, знайшли своє відображення та реалізацію певні язичницькі міфологічно-магічні чинники. Ті, що ніяк не сумісні та суперечать християнському світогляду. Мало того. Можуть навіть нанести певну шкоду духовному чи фізичному здоров'ю людини. Й тому маємо тут бути досить обережними і обачними.
Далі хочемо вказати найважливіші особливості богослужбово-обрядового характеру празника Пасхи.
БОГОСЛУЖБОВІ ОСОБЛИВОСТІ
Христове Воскресення відбулося дуже рано в неділю третього дня після Його смерти. З того часу в Церкві існує дуже давній звичай, який нагадує, що пасхальний піст закінчується в суботу вночі, а воскресні торжества починаються опівночі, невдовзі після неї, або на світанку. Через те, що не було одної практики по всіх Церквах, Шостий Вселенський Собор (691) постановив: "Вірні, що проводять дні спасенних страстей у пості, молитві і скрусі серця, мають закінчувати піст посеред ночі після Великої суботи, тому що божественні євангелисти Матей і Лука, перший словами "після вечора суботи" (28, 1), а другий словами "рано-вранці" (24, 1) вказують на глибоку ніч" (Правило 89).
Воскресні торжества починаються обходом довкола церкви під супровід дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок-мироносиць вранці у неділю до Господнього гробу. Типик о. Дольницького зауважує, що під час обходу не треба нести плащаниці, бо цю практику заборонив кардинал Сембратович, який вважав, що це несумісно з радістю Воскресення. Зате треба нести ікону Воскресення. Инші устави говорять ще про святе Євангеліє, ікону Божої Матері й инші ікони. "Про несення святих Тайн у процесії, — каже о. Дольницький, — наші устави не говорять, і того звичаю не мають ані греки, ані римляни, тільки місцеві латинські церкви наших сторін, тобто польські. Як у Велику п'ятницю символом Христа є плащаниця, так тепер символом Христа є ікона Воскресення, тому й тут немає місця на виставлення святих Тайн".
Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починається воскресна утреня. Тут перший раз чуємо радісне: "Христос Воскрес із мертвих... ", — і при співі тієї ж пісні священик хрестом відчиняє двері церкви на знак, що Христова смерть відчинила нам двері до неба.
У найдавніших наших уставах сказано, що в кінці воскресної утрені під час співу стихир Пасхи при словах "і друг друга обіймім" відбувалося взаємне цілування, яке в нас називали "христосуванням". Устав о. Дольницького каже, що в нас нема звичаю взаємного цілування в церкві, а вірні підходять до священників і цілують святий хрест, святе Євангеліє, артос з іконою Воскресення й инші ікони, причому взаємно вітаються: "Христос Воскрес! — Воістину Воскрес!".
Великодній привіт "Христос Воскрес" перший раз злетів з уст ангела до жінок-мироносиць при Господньому гробі. Цей радісний привіт уже сотні-сотні років живе у нашому народі впродовж цілого пасхального часу. Цим привітом ми висловлюємо великодню радість і визнаємо нашу віру в Христове й наше воскресення.
Святу Літургію в день Пасхи служать дуже урочисто. У Євангелії того дня сказано про Христову божественність, бо якраз Христове Воскресення є найкращим доказом Його божественности. Коли є більше священників, то Євангеліє читають кількома мовами. Зазвичай єврейською, грецькою і латинською мовами, бо тими мовами було написано на хресті Ісуса, а також і народною мовою. Читання Євангелія різними мовами означає, що Христова наука голоситься всіма мовами та поміж усіма народами. Коли припиняють читати Євангеліє, чути дзвонення на дзвіниці, що є символом голошення Христового благовістя всьому створінню.
Упродовж цілого Світлого тижня святі двері в іконостасі зостаються увесь час відчиненими на знак того, що Христос Своїм Воскресенням відчинив нам двері Божого Царства, як це співаємо в пасхальному каноні: "...Отворив Ти нам райські двері" (Шоста пісня).
У день Пасхи на святій Літургії, після заамвонної молитви, відбувається благословення артоса. Артос з грецької означає "хліб", — і є символом хліба вічного життя — Господа нашого Ісуса Христа. На артосі видно ікону Воскресення. Артос цілий Світлий тиждень стоїть на престолі або на тетраподі. У Світлу суботу після спеціяльної молитви його роздроблюють і роздають вірним у Томину неділю.
У період П'ятдесятниці, а саме від празника Пасхи і аж до празника Зіслання Святого Духа, на знак воскресної радости не робимо поклонів, не стаємо на коліна. Нікейський Собор (325 р.) проголосив: "Тому що деякі стають на коліна в дні Господнім і в днях П'ятдесятниці, то для однообразности у всіх єпархіях, ухвалив Собор, щоб у тому часі приносити Богові молитви стоячи" (Правило 20). Подібне рішення має також Шостий Вселенський Собор у 90 правилі.
Під час святкування Пасхи, а подекуди й упродовж цілого Світлого тижня, буває цілоденне дзвонення на знак перемоги Ісуса Христа над диявольською темрявою, гріхом та будь-якою неміччю й недугою, над смертю і адом.
За матеріалами книги: о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"
* * *
І ця повна перемога Ісуса Христа, в т. ч. над Антихристом і всім його нечестивим і богозневажним збіговиськом, має остаточно, надзвичайно тріумфально й дуже наочно і - навіки вічні - утвердитися з Його ПОВЕРНЕННЯМ у цей світ. Тобто в контексті вже Його ДРУГОГО "входу в Єрусалим" (Зах.14:2-4). "І прийде Господь Бог мій і всі святі з Ним. І буде у той день" - "відомий тільки Господу" - що "Господь буде Царем над усією землею; у той день буде Господь єдиний, і ім'я Його єдине" (Зах.14:5-7,9). І саме тоді Його судний "настане день Господній, великий і страшний. І буде: всякий, хто [вчасно та в стані покаянного і смиренно-скрушеного і благоговійного духа] прикличе ім'я Господнє [Христа-Месії], спасеться". І саме в правдивій і соборній Церкві Божій і "буде спасіння, як [про це] сказав Господь" (Іоїл 2:31,32: Іс.66:2).
Причому, в цих процесах - і якраз "в останні роки" і "в останні дні" (Єз.38:8,16) Історії спасіння людського роду - роль і місія істинних та різноликих (себто східної і західних традицій) віруючих, які дійсно і направду надихаються й провадяться Святим Духом, - щодо близькосхідного регіону - "на землі північній" (тобто сучасної України), "що далеко перебувають, прийдуть і будуватимуть Господній храм" (Зах.6:8,15), який "назветься домом молитви для всіх народів" (Іс.56:7), - тобто правдиве й соборно-різнобарвне Тіло Христове має бути доволі великою і значною.
[Так от, з деякими актуальними думками і спостереженнями, присвяченими цій (та дотичній до неї) темі, можна ознайомитися на цьому ж порталі. Для цього слід в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net) набрати й відкрити такий текст (заголовок): "Вхід Господній в Єрусалми" - Кіріос".]
* * *
А також. Тут, мабуть, варто пригадати і таке.
12 квітня 2020 р. (тобто у самий розпал суворого й жорсткого карантину, пов'язаного з тодішньою "першою хвилею" т. зв. "пандемії коронавірусу"), коли християни західних традицій відзначали Пасху, а східної - Вербну неділю, виповнилося рівно 6 років (72 місяці) з того моменту, як 2014 р. (і, зокрема, в районі Слов'янська) спалахнула й розпочалася кривава збройна агресія російської вояччини та її найманців на Сході України.
Так от, у цей святковий день, виступаючи - перед всуціль порожньою (через карантин) площею св. Петра у Ватикані - з традиційним Великоднім посланням Urbi et Orbi ("До міста і світу"), чинний єпископ Риму - відомий "ліберал" і "гуманіст" запропонував міжнародному співтовариству дещо "цікаве". Себто в тексті цього звернення ватиканського керівництва - поміж іншого - містився отакий заклик: "послабити санкції"... щодо країни-агресора...
А от на Пасху-2021, 4 квітня (за Григоріанським календарем), це послання Urbi et Orbi глава Ватикану зачитав уже безпосередньо в Соборі св. Петра, де, власне, цього разу - і теж за умов жорсткого й суворого карантину - відбулася вся Великодня служба. Текст послання послужив, зокрема, для чергової апологетичної піар-реклами й прискорення "загальносвітової вакцинації" для боротьби з т. зв. "пандемією коронавірусу".
Мовляв, що такі "щеплення становлять суттєвий елемент цієї боротьби. Тому в дусі "інтернаціоналізму вакцин" закликаю, аби здолати запізнення в їх постачанні та сприяти взаємоподілові, особливо з найбіднішими країнами", - сказав понтифік. Дуже "ліберально" і "гуманістично"...
А буквально тими ж днями - тобто коли виповнилося 72 роки, як для спільного захисту країн (тоді ще відносно) вільного й демократичного Заходу від загрози з боку агресивно-ТОТАЛІТАРНОГО кремлівсько-сталінського режиму був утворений оборонний союз НАТО, - з того ж самого джерела прозвучало іще дещо "ЦІКАВЕ". Понтифік у спеціальному посланні закликав світові (наднаціональні) фінансові еліти... до створення "системи глобального управління" (!!!) І це - себто, по суті (об'єктивно), встановлення й утвердження, врешті-решт, (майже) тоталітарної влади сумнозвісного "світового уряду" - нібито необхідно для побудови "кращого, гуманнішого, справедливішого світу"...
Іншими словами. Хто має (відкриті духовні) очі, нехай бачить, і хто має (дійсно духовний) розум і (євангельське) розуміння, нехай усвідомлює: КУДИ саме - фактично і направду - ведуть усі подібні заклики і розмови! Але головне - такі конкретні практичні кроки і дії.
Разом з тим. Я наголошують добре знані біблійні пророцтва й обітниці, це порівняно недовге царювання Антихриста (та його лжепророка) ледь не над усім світом неодмінно має завершитися грядущим - вищезгаданим другим "Входом Господнім в Єрусалим"!
"Амінь. Так, гряди, Господи Ісусе!" (Одкр.22:20).