Полем боротьби є вся земля під небом. Наш світ - ворог, мов скажений собака, ходить та шукає, кого б пожерти, як це видно з оповідання про Йова. Якщо не хочеш боротьби з противником, то перейди в інший світ, де його не було б ; там буде тобі дозволено не боротися і без небезпеки занедбувати виконування заповідей Євангелія.

Відбивай напади невидимих ворогів, веди боротьбу проти ворожих сил, відганяй їх передусім від власної душі, щоб не мали до тебе доступу, а згодом від тих, що будуть до тебе прибігати, і виберуть тебе провідником у боротьбі, яких наукою збережеш від злого


( св. Василій Великий, А.Б. 1;2)

З радістю і мужністю приступімо до цього  доброго подвигу. Не біймося наших ворогів, бо вони, хоч самі невидимі, дивляться на обличчя нашої душі, - і коли спостережуть, що воно змінилося зі страху, тоді з сильнішім запалом озброюються проти нас, бачачи, що ми настрашились. Отож, нам треба озброїтись і сміливо виступити проти них; бо з мужнім борцем ніхто боротися не сможе

(св. Іван Ліствичник, Драбина до досконалості 11)

Не можна вважати за мету побожного життя покриття для лінивства, ані втечі перед труднощами. Навпаки, монаше життя є нагодою до безнастанної боротьби, великих трудів і терпеливости в прикростях. І ми мусимо колись мати відвагу сказати з Апостолом: " У праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготоі"

(св. Василій Великий, ШПр.37)

Чимало, може й відважилися розпочати чернече життя. та небагато спромоглися гідно довершити його. Взагалі - не в самій постанові кінець справи; тим кінцем є плід трудів... Тому, брате, будь свідомий того, що не той досконалий, хто добре почав, але той, хто добре закінчив; він буде виправданий перед Богом.

Ти що живеш на самоті, людина віруюча й віддана побожності, навчись євангельского способу життя: поконуй тіло, впокоряй душу, тримай в чистоті серце, приборкуй всякий гнів.

(св. Василій Великий, Лист 42, 43)

Ти йдеш за переможним Царем, що хоче зробити тебе учасником своєї перемоги. Тому, навіть помираючи, не будеш переможений, навпаки, саме тоді переможеш, бо збережеш ненарушеною правду і свободу її визнавати.

(св. Василій Великий, Лист А.Б 1)

Нема вінка перемоги без противника, ні самої перемоги без ворога!... Бо у змаганнях за нагороду не того вінчають, хто розпочав, але того, хто переміг

(св. Василій, Про гнів, 4)

На боягуза не вкладають вінка, і ніхто малодушний не здобуде лаврів перемоги.

(св. Василій Великий, Про піст, 4)

Коли торг вже закінчився, ніхто тоді не торгує! Хто бореться після закінчення боротьби, того не прикршують вінком! Хто після війни дає про себе знати, того не мають за героя! Так і після закінчення життя не місце на добрі діла!  

(св. Василій Великий, До багачів 8)

Це важко - зберегти скарб ласки. Тому чувай, брате! Як схочеш, то з допомогою тобі прийдуть: молитва, що допомагає чувати ночами; піст, що захоронює дім; і спів псалмів, що скріплює серце. Візьми їх собі! Нехай вони з тобою перебувають і бережуть скарби

(св. Василій Великий, Напоумлення до св. Хрищення 7)

Коли любов до побожності огорне душу, тоді вона вже сміється зі всякої боротьби

(св. Василій Великий, Гомілія на честь св. мученика Варлаама)


Ворог правди щодня вступає з нами у велику й різноманітну боротьбу. З наших пристрастей він кує стріли проти нас самих, і від  нас бере раз у раз силу, щоб нам шкодити...
Якщо хочемо безпечно звестати шлях життя і явитися перед Христом з душею і тілом, вільними від огидних ран; якщо хочемо отримати вінки перемоги, то мусимо чуйно  й безнастанно пильнувати очі душі та недовір'ям ставитися до всіх наших потіх. Мусимо уникати їх безоглядно, на жодній з них не зупинятися, хоча б там було розсипане золото, хоч би воно навіть чекало на руки тих, які його бажають.

(св. Василій Великий, Не треба прив'язуватись  світових дібр).


Те, що досягаємо з трудом, приймаємо з радістю і бережемо з великою пильністю, а що легко отримуємо, того не цінимо

(св. Василій Великий, Гексамерон, Гомілія 3:2).

Кожна душа може опинитися у непевності і змінюється у непевних міркуваннях, - коли вона задумується над вічними правдами, - вибирає чесноту, аколи споглядає на тимчасові добра - цінить більше приємність. У першому випадку вона дивиться на поневолення тіла, а вдругому - на його вигоду; тут - на пияцтво, там - на піст; тут - на навгамоні сміхи, там - на рясні сльози; тут - на музику, там - на зітхання; тут  - на розпусту, там - на невинність. Це тому так, бо справжнє добро значно віддалене і його можна осягнути розумом задяки вірі, бо "ні око не бачило, ні вухо не чуло..." (1Кор. 2:9); а насолода з гріха має готову в собі приємність яка приходить до душі всіма способами. Щасливий той, хто  не дозволить, щоб спокуса вела його до приємності - собі на загибель , але в терпеливості очікує надії на спасіння.  

(св. Василій Великий, НГомілія на Пс.1).

Маємо діло з дуже лихими, небезпечними, хитрими,безсовісними воргами, що держать вогонь у свої руках і намагаються запалити вогнем Божу святиню, оту, що всередині. Ці вороги сильні, ніколи не сплять, вони бестілесні і невидимі. 

Воюючи проти всіх пристрастей, ми, що живемо у спільноті, повинні кожної хвилини боротися зокрема проти двох, а саме: проти пожадливості і нетерпеливості. Бо у спільноті є багато поживи для цих пристарстей 

Енергійна душа насторожує проти себе дияволів. Але коли збільшується наша боротьба, збільшується тако і наші вінки. Той, на кого ворог ніколи ненпадав, напевно, не буде увінчаний

Як чоловік , що бореться з левом, загине тієї ж миті, коли відверне від нього своє око, так подібно пропаде той, хто боровшись зі своїм тілом, дасть йому відпочинок


(св. Іван Ліствичник, Слово 1:24 ; 4:17; 26:41). 

Якщо б не було спокус, то не було б і вінка; якщо б не було подвигів, то не було і нагород; якщо небуло б  боротьби не було б і почестей; якщо  б небуло смутку, то не було б і потіхи; якщо б не було зими, то не було б і і літа... Не завжди зима і незавжди літо; не  завжди буря і незавжди тиша; не завжди ніч і незавжди і незавжди день, так і незавжди смуток, але прийде спокій, коли тільки в час смутку будемо звеличувати Бога 

(св. Йоан Золотоустий, Гомілія про статуї 4)


Теперішнє життя - це час боротьби, отже ніхто не думає про приємності, ніхто не турбується про маєтки, ніхто не журиться про жінку, але зажурений тільки одним - як би перемогти ворога. Так будемо поводоитися і ми... А првильніше кажучи, це не справа намагань, але - Божої ласки. Його допомоги 

(св. Йоан Золотоустий, Гомілія 15 на Діян. 6:8)

І нам такожж необхідні зброя, тому що ми на війні кожного дня: не проти людей, а проти невидимих сил, проти дивольських полків, що свєю жорстокістю перевищують легіони воргів; проти непримеренного володоря, що воює з нами без перемир'я, навіть не визначає часу війни, а наступає невидимо й підступно.

(св. Йоан Золотоустий, Гомілія 7, У храмі св. Анастасії).

Теперішнє життя - це боротьба, подвиг, змагання, а майбутнє - заплата, вінець, нагорода

(св. Йоан Золотоустий, Про воскресіння мертвих)

Не розумію, як я злучився з тілом, і як, будучи Божим образом, я змішався з болотом. Це тіло, якщо йому добре починає війну, але якщо воюю прот нього, кидає мене у скорботу. його я люблю, як помічника, але від нього і відвертаюся, як від ворога. Тікаю від нього, наче від кайдан, і шаную його, наче співспадкоємця. Чи зважуся втомити його? Але тодкі нематиму помічника в добрих ділах, бо знаю чому я створений; знаю що мені треба йти до Бога за допомогою добрих вчинків

Чи маю щадити тіло як помічника? Але тоді не знаю як втекти від його бунтівливих нападів і боюся віддалитися від Бога, обтяживши себе оковами, які тягнуть мене до земліабо держатьна ній. Це прияний ворог і підступний друг! Дивна злука і роздвоєння! Чого боюся, того тримаюся, і що люблю, того страхаюся. Ще не зміг я помиритися, як знову поччинаю боротьбу.

Ми однаково у дуже великі, і дуже ниці, земні й небесні, тимчасові й вічні, спадкоємці світла - чи вогню і темряви, залежно від того, на який бік схиляємось. Так створено нашу природу і, наскільки можу збагнути, для того, щоб земний порох упокоряв нас, якщо б ми забажали величатися Божим образом.

Одне наказує мені тіло, інше - заповідь; одне -  Бог, інше - заздрісник; одне - час, інше - вічність

(Св. Григорій Богослов, Слово 14; 9).

Кожен знає, що наше життя подібне до змагання на ігрищах та що зі всіма вступає у боротьбу могутній змій. Одні його перемагають і топчуть, а інших він перемагає і топче. Одні його відкидають і висміюють, а інших він понижує і висміює. Одні його перемагають і за це отримують нагороду, а не боряться завзято і потрапляють у його полон. Одні за його гіркість набувають солодість вічного життя, а інші за його солодістю і за свою слабкість знаходять гіркість вічної муки

(св. Єфрем Сирійський, Про те, як душа  спокушувана ворогом повинна молитись Богові).

Я ношу хрест у своєму тілі! Хрест на моїй дорозі! Хрест у моєму серці, хрест - моя слава!

(св. Григорій Богослов, Проти лукавства)

Монаше життя - це нещо інше, як стриманість від пристрастей, панування над думками, постійна боротьба проти невидимих ворогів, зберігання душі чистою від лихих думок, що зворушують нас, бо під час думок пристрасть розпалюється наче вогонь, а коли ми відкидаємо пристрасті, то проганяємо спокусника у хвилину його нападу... І так, брати, ми будемо боротися, покріплюючись всіма силами і могутньою силою Святого Духа, що в нас перебуває... І це треба робити потійно! 

Знай що війна проти пристрастей - це війна непоборна; це мучеництво багатоденне. Хто не піддається лихим думкам, а постійно бореться з ними, і хто не клонить колін перед Ваалом, але завзято і мужньо воює з пристратями і їх перемагає, той, очевидно, зносить терпіння кожного дня може разом з апостолом Павлом говорити: "Щодня я наражаюся на смерть"(1Кор.15:31). І в кінці боротьби він зможе сміло сказати (2 Тим. 4:7-8): " Яборовся доброюбрнею, скінчив біг - віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливості.

(св. Теодор Студит, Чотири Глави)

Думаю, що благодать Божого Духа скоріше наповнить тих, які всім серцем готові до подвигу і з самого початку постановляють собі стояти і нізащо не вступатись місцем ворогові, ні в якій борні, поки не переможуть його. Втім, Святий Дух, який їх покликав, спочатку робить для них все зручним, щоб полегшити таким чином вступ до подвигу покаяння, а потім показує їм їхні дороги повній правді.

(св. Антоній Великий, Життя у Христі)

Славним є духовне подвижництво, але багато в нього супротивників. Хто бажає бути досконалим у ньому,, нехай не робить себе невільником нічого злого. Хто є рабом поганого, той стоїть далеко від досконалості

(св. Антоній Великий, Настанови 44).