Проповідь на сімнадцяту неділю по Зісланні Святого Духа

Сьогодні вшановуємо день переставлення мощей святого Івана Богослова. В іконографії цього святого нерідко зображують покірним, величним і духоносним старцем, з рисами невинної ніжності, з печаттю повного спокою на чолі і глибоким поглядом знавця невимовних одкровень. Він споглядав вічну Істину і як бачив, так і передав своїм улюбленим дітям. Апостол Іван є незмінним вчителем любові. Любов’ю наповнені всі його писання, основна думка яких зводиться до того, що Бог є Любов і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі. Улюблений учень Христовий дожив до глибокої старості і коли так ослаб, що вже не міг проповідувати, повторював людям лише такі слова: «Мої дітоньки, любіть один одного!»

Така ж любов була і у серці жінки-хананейки, євангельський уривок про яку читається в сьогоднішній сімнадцятій неділю по зісланні Святого Духа. Церква ставить нам за приклад цю жінку-поганку.

Чого саме від неї маємо вчитися? У її серці була любов, любов до дитини, яка є завжди віддзеркаленням любові Божої до своїх творінь. Ця любов штовхнула її звернутися до чужоземця, ця любов примусила її бути настирливою навіть тоді, коли зустріла глухе мовчання, ця любов примусила її спокійно перенести, здавалось би, різку відмову; та ж любов давала їй здатність бачити за словами Ісуса Христа – співчуття. Рушійною силою в серці цієї жінки була любов.

У цієї жінки була віра. Вона росла від спілкування з Ісусом Христом. Ця жінка прийшла до Ісуса тому, що Він був її єдиною надією. Молитва її була надзвичайно серйозною, не формальним ритуалом, а виявом пекучого бажання душі, яка відчувала, що не може задовольнитися відмовою.

Жінка володіла особливим даром бадьорості. У неї були великі неприємності, а вона могла усміхатися. Бог любить світлу, радісну віру, очі якої світяться надією, яка завжди може освітити морок. Ця жінка принесла Ісусові прекрасну і сміливу любов, віру і тверду наполегливість в непохитній надії, та тривалу бадьорість. Така віра завжди буде вислухана у своїх молитвах. Христос посеред нас! Амінь.

о. Ігор ВОВК

ПРИКЛАДИ

1.Незвична молитва (притча Ошо). Мойсей одного разу зайшов до чоловіка, що молився, але говорив такі абсурдні речі, що Мойсей оторопів. І не тільки абсурдні, але і образливі для Бога. Цей чоловік говорив: «Дозволь мені наблизитися до Тебе, і я обіцяю, що омию Твоє тіло, коли воно забрудниться. Якщо Ти вошивий, я виведу воші. І я хороший швець, я пошию Тобі прекрасне взуття. Ніхто не доглядає за Тобою, а я буду доглядати. Якщо Ти захворієш, я допоможу тобі, принесу ліки. І я також добре готую» .

Мойсей закричав: «Стій, припини цю дурість. Що ти мелеш? Що у Бога вошиве тіло? І що Його одяг брудний, і ти почистиш його? І ти будеш Йому готувати? У кого ти навчився цієї молитви?» Чоловік розгублено відповів: «Я ні в кого не вчився. Я дуже бідна і неосвічена людина. Я порівнюю усе з тими речами, що мені відомі. Воші дошкуляють мені, і, очевидно, вони також дошкуляють і Богу. Іноді їжа моя не дуже хороша, і мій шлунок страждає. Бог, мабуть, теж страждає іноді. Просто мій особистий досвід став моєю молитвою. Але якщо ти знаєш, як правильно молитися, навчи мене, будь ласка». І Мойсей навчив його правильної молитви. Чоловік вклонився Мойсею, подякував йому зі сльозами глибокої поваги.

Чоловік пішов, а Мойсей був щасливий, він думав, що зробив добру справу. Поглядав на небо, щоб побачити, що Бог думає про нього, очікуючи похвали.  Але Бог сказав йому: «Я послав тебе привести людей до мене, але тепер ти віддалив від мене одного з моїх улюбленців. Він молився щиро усім серцем, так як умів. Тепер твоя «правильна» молитва, якої ти його навчив, зовсім не молитва. Бо молитва – це те, що йде із серця людини, а не повторення завчених слів. Тому що молитва не те, що робиться за правилами, а з любові».

Молитва – це любов. А любов несе закон у собі, їй не потрібен інший закон. Молитва народжується з любов'ю. З любові пізнається істина.

2. Один старець навчав молодих монахів. Він вивів їх на вулицю і сказав: «Бачите там, високо в небі, птаха?» «Так», – відповіли учні. «Так ось, вище цього птаха здатна підняти молитва людську душу. Одне крило молитви є Віра, а інше – Любов. Чим сильніша наша Віра і Любов, тим ближче до Бога піднімається наша душа.

«Віра окрилює молитву, і без віри молитва не може піднестися на небо» (святий Іван Ліствичник, «Ліствиця», Слово 28 глава 26)