Проповідь на Свято Усікновення Чесної Голови Святого Пророка Предтечі і Христителя Івана. «Величаємо тебе, Христителю Спасів, Іване, і спогадуємо твоєї святої голови усікновення» (Величання свята)
Слава Ісусу Христу! Дня 11 вересня, свята Христова Церква врочисто і молитовно кличе до своїх вірних: «Прославмо посередника між Законом і Благодаттю! Бо він нам покаяння проповідував і, відважно та явно докоривши Іродові, голову свою віддав на усікновення. Тож нині, перебуваючи з ангелами, молиться Христу, щоб ми спаслися». «Вшануймо піснями пророка, що появився нам з неплідного лона і засяяв промінним світильником для вселенної – Христового Христителя та переможного мученика, Івана Предтечу, який молиться Господеві, щоб Він помилував душі наші» (сідальний на Утрені).
Святий Іван Хреститель, син Захарії і Єлисавети, вихований у пустині, покликаний Богом, проповідував і христив людей на Йордані. Сподобився тої ласки, що охристив Божого Сина. Після Хрещення Ісуса Христа святий Іван Хреститель проповідував дальше, закликаючи до покаяння, і грозив Божим гнівом тим, хто не принесе гідного покаяння. Чутка про нього рознеслася по всій околиці. Багато вірили, що він – Месія, інші говорили, що він Ілля, який повернувся на землю.
Коли, Ісус Христос, після сорокаденного посту, вийшов на проповідь, святий Іван Хреститель не переставав свідчити, що Спаситель вже є серед вибраного народу. Слухаючи це, старшина юдейська посилає до святого Івана Хреститель післанців, довідатися, хто він є. І він дає таку відповідь. Читаємо Святе Письмо (від Іван 1.19-33): «Ось Іванове свідчення, коли то юдеї були до нього послали з Єрусалиму євреїв та левітів спитати його: «Хто ти? А він зізнався, не заперечив; зізнався: «Я – не Христос». То вони спитали його: «Що ж – Ілля ти?» – «Ні», – мовив він. «Пророк ти?» – «Ні» – відказав він. Тоді вони йому: «То хто ж ти такий – щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» Промовив: «Я – голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, – як ото пророк Ісая сказав». Були ж посланці з фарисеїв. Отож, спитали його, мовивши до нього: «Чого ж бо ти Хрестиш, коли ти ні Христос, ані Ілля, ані пророк?» Йоан же їм у відповідь: «Водою я хрещу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; він наступить після мене, а я йому не гідний розв’язати й ремінця сандалі». Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Іван Хрестив.
Тож наступного дня бачить він Ісуса, що йде до нього, та й каже: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає». Це той, що про нього повідався: За мною наступить муж, Сущий передо мною, був бо раніш за мене. І не знав я його. Та я на те прийшов, водою Христивши, щоб Ізраїлеві об’явлений був «він». І свідчив Іван, промовляючи: Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому І я бачив і засвідчив; Він – Син Божий, який буде Христити Вас Святим Духом».
Так оповідає нам Святе Євангеліє про свідоцтво, яке святий Іван Предтеча дав Ісусові вже після Його Хрещення. І навчав він аж до тої хвилини, поки злоба людська не вкинула його до темниці. Ось як це сталося: «Тодішній правитель Ірод Антипа, син Ірода Великого, мав брата що звався Филип. Той Филип мав жінку Іродіяду. Ірод Антипа оженився з дочкою короля Арети, але не жив з нею, а прогнавши свою жінку, жив на віру з Іродіядою, жінкою свого брата Филипа. Євреї нарікали на те, но ніхто не смів явно виступити, бо боялися гніву Ірода. Та не злякався його святий Іван Предтеча. «Іван же казав Іродові: «Не личить тобі мати жінку брата». Іродіяда ж лютилася на нього й убити його бажала, та не могла, бо Ірод боявся Івана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче» (Мк. 6.17-20).
Перебуваючи у в’язниці, святий Іван Хреститель не замовк, він навчав всіх, хто приходив до нього, а особливо своїх учнів. І коли ширилася слава про Ісуса, що Він навчає, оздоровляє хворих, очищає прокажених, робить чуда, учні святого Івана Хрестителя не могли з тим змиритися, що їх учитель тільки Предтеча Спасителя, бо вважали його за Месію. Святий Іван Хреститель, щоби переконати їх, висилає двох своїх учнів до Ісуса. Коли вони відходили Ісус Христос дав свідчення про нього: «Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Івана Хрестителя» (Мт. 11.11).
Тим часом Іродіяда, лиш чекала нагоди, щоби помститися святому Іванові Хрестителю. І нагода така прийшла. «Настав сприятливий день, коли то Ірод на день своїх народин споряджав бенкет… увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала й догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині: «Проси в мене, чого бажаєш, – я дам тобі!» Ще й присягнув їй: «Чого б ти тільки в мене просила, – дам тобі, хоч би й половину мого царства». Вийшла вона та й до своєї матері каже: «Чого маю просити?» Вона ж відповіла: «Голову Івана Хрестителя!» І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: «Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Івана Хрестителя». Вельми засмутився цар, та ради присяги та з огляду на гостей не хотів їй відмовити. Тож послав цар відразу прибічника, наказавши йому принести голову Івана. Пішов той, стяв його у в’язниці, приніс його голову на полумиску й подав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй» (Мк. 8.21-28).
«До якого злочину доводить грішна пристрасть, – говорить святий Амвросій, – а саме пристрасть грішної любові. Голова найбільшого з народжених жінками стає заплатою безстидної танцівниці і забавкою плюгавої негідниці, а святий Іван стає через свою мученицьку смерть жертвою, принесеною за правду і чистоту. Горе тим, котрі піддалися цій скверній пристрасті. Бо вона заведе їх до того, що вони не лише втратять світло віри, але і розум і чекає їх вічна погибель, яку отримали Ірод, безстидна Іродіяда і їх пропаща дочка».
А кара Божа не дала себе довго чекати. Ірод і Іродіяда втратили все і були вигнані на чужину (нинішню Францію), де в недостатках і в неволі загинули обоє. А дочка Іродіяди Соломія, як оповідає передання, одного разу йшла через замерзлу річку, лід проломився і вона по шию пірнула під воду. Крига стиснула їй шию так, що відтяла голову, а тіло поплило. На льоду лишилася голова Соломії, так, як колись голова святого Івана на полумиску лежала перед нею. Дивні діла твої Господи.
На завершення можемо сказати, що святий Іван Хреститель, стоїть на захисті святості і єдності подружжя. Він стоїть на захисті Божої заповіді «Не чини перелюбу». За це святий Іван Хреститель віддає своє покутницьке життя.
Сьогоднішнє свято кличе нас поглянути на своє життя і, поглянувши на нього, сказати: «Я перебуватиму у святості і непорочності. Тобі це, Господи» прирікаю, щоби бути в єдності у подружжі і святості та чистоті подружжя. Амінь. Богу слава навіки.
о. Василь ДУБЕЦЬКИЙ
ПРИКЛАДИ
1. Святий Іван Хреститель є прикладом вірного і жертовного служіння Богові. Чого навчає нас приклад його життя? Перше, що для служіння Богові потрібно підготуватися, підготувати себе. Увесь початок життя в пустелі був підготовкою до виконання своєї земної місії – «простуваня дороги для Ісуса Христа».
Християнський письменник Сперджен розповідає, що одного разу спостерігав за людиною, якій потрібно було розпиляти величезну купу дров. Але чоловік не приготувався наперед до своїй праці, так як пила і сокира були затупілими, не нагостреними. Він сильно мучився, і робота йшла дуже поволі. Накінець спочатку поламалася пила, а потім сокира На питання, чому ж він не наточить пилу і сокиру, той чоловік відповів, що на це йому не вистарчає часу, так як йому треба пиляти багато дров. Безумний чоловік. Було спочатку підготувати інструмент до роботи, тоді б праці доклав на багато менше, а зробив би на багато більше..
Висновок. Працюймо над собою, над своєю душею. Викорінюймо з неї гріхи і виховуймо (плекаймо) у ній чесноти. Це і буде нашою підготовкою до служіння Богові. Тоді навіть важкі християнські обов’язки будуть для нас легкими і доступними.
2. Другим прикладом для нас із життя святого Івана Хрестителя є те, що служіння Богові вимагатиме від людини жертвенності, відмови від власних бажань і насолод. Ми самі з власного життєвого досвіду знаємо багато свідчень, Знаємо випадки, коли людина зрікається власних бажань і насолод цього життя заради навернення чоловіка (дружини), дітей. Знаємо випадки, коли жінка зрікалася власної кар’єри, власних бажань заради доброго виховання дітей. Знаємо випадки, коли вчені працювали жертвенно день і ніч заради якогось нового наукового відкриття, що дасть новий поштовх у розвитку цілому людству. Знаємо, коли національні герої жертвували своє життя заради свободи свого народу, заради його кращого майбутнього.
І це зречення давало їм велику духовну силу. Чим більше людина здатна зрікатися власних пристрастей, власних бажань, тим більшу духовну силу дає їй Господь Бог.
Та, напевно, найдивніше і неймовірніше зречення самого себе ми бачимо на прикладі святого Симеона Стовпника (день пам’яті 14 вересня). Живучи у монастирі, він вів таке строге і молитовне життя, що самі монахи сприймали це, як дивакуватість. Тоді святий Симеон почав жити і молитися на невеликому камені. Цим кроком він відкрив новий вид самопожертви, подвижництва у Вселенській Церкві. Бажаючи зміцнити свою духовну силу, віру в Бога, він спорудив на горі стовп висотою 4 метри з майданчиком на верху, оточив його стіною, не маючи можливості ні сісти, ні лягти. З цього «гірського» місця почав молитися та читати проповіді численним паломникам. Потім святий Симеон Стовпник поселився на стовпі в маленькій келії, віддавшись ще більшій молитві і посту. Поступово він збільшував висоту стовпа, на якому стояв. Останній його стовп був заввишки 16 метрів. У молитовному чернечому подвигу провів 80 років, з яких 47 простояв на стовпі.
Така велика жертва і самозречення дали йому неймовірну духовну силу. Він міг лікувати душевні і тілесні хвороби, передбачати майбутнє. Щодень велика черга паломників вибудовувалась до святого Симеона Стовпника на молитву До нього приходили не тільки християни, але і багато людей інших, поганських народів. Багато людей з простого і знатного роду приходило до нього за порадою і добрим словом. Імператор Візантійський Теодосій II дуже часто приїжджав почути духовні настанови та поради святого Симеона Стовпника. Відомості про його чудні діла рознеслися по найвіддаленіших кутках Римської імперії. Його учень і послідовник святий Антоній, що описав його життя, пише: «Навряд чи навіть у найкрасномовнішої людини знайдуться сили (слова), щоб перерахувати всі його діяння».
За стародавньої традиції вважалося, що в цей день необхідно здійснювати, зробити якусь благодійну справу, бути милосердним. У Древній Русі жоден жебрак в цей день не залишався без рясної милостині, навіть ув’язнених у в’язницях обдаровували подарунками. День пам’яті святого, 14 вересня, є початком церковного року. Тому вважалося, що церковний рік потрібно розпочинати з доброї, жертвенної справи.