Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

Чашу, яку Я п’ю, питимете (Мк. 10:32–45).

 1. У четверту неділю Великого посту ми вшановували пам’ять преподобного Івана Ліствичника, котрий залишив нам важливій плід свого духовного життя і духовних подвигів - вчення про духовну „ліствицю” – 30 сходинок – драбину, яка єднає Небо і Землю. Кожна неділя Великого посту - це духовна сходинка, по котрих Церква піднімає нас до Господа Бога, провадить нас до Пасхи Христової.

У п’яту неділю посту ми читаємо євангельську розповідь про останню подорож Ісуса з учнями до Єрусалиму. Як зазначає євангелист Марко, апостоли повністю не знали, що саме чекає їх там: „І дивувались вони, ідучи за Ним, і були в страху” (Мк. 10:32). Під час цієї подорожі Ісус запитує апостолів, чи вони готові пити разом з Ним Його чашу, тобто бути з Ним у Його стражданнях. Цим уривком Євангелія Церква пропонує нам ще одну духовну сходинку в дорозі до Бога: це єдність з Ісусом і надія на Нього.

Чаша у Євангелії має важливе символічне значення. Спільна чаша - це єдність з іншою особою. Пити спільну чашу означає бути в тісній єдності з іншою особою, бути готовим розділити спільно долю іншої особи. Гостинність, спільна гостина мали важливе значення у взаємних стосунках осіб єврейського народу. Запрошення на бенкет, більший чи менший, є завжди знаком зичливості і приязні. Той, хто запрошував, і запрошені радіють тим спільно проведеним часом. Участь у бенкеті втамовує найбільш необхідні людські потреби: розділений хліб з приятелем заспокоює фізичні потреби, а спілкування з приятелем заспокоює потреби душі й духа.

Відмова запрошеного прийти на гостину призводила не тільки до марнування приготованих страв, але була виявом великої неповаги, нелюбові, образи того, хто запросив.

 

Запитуючи апостолів Якова і Івана, чи вони готові пити чашу, яку Він п’є, Ісус мав на увазі щось більше, ніж просто гостину. Ідучи на страждання в Єрусалим, Спаситель хотів випробувати останній раз готовність Своїх учнів бути разом з Ним і спільно переживати Його терпіння і муки. А, найперше, Ісус хотів перевірити їхню надію. Якщо вони готові бути з Ним всюди і у всьому, чи вони покладають всю надію на Нього. Та коли Христа схопили в оливному городі, всі апостоли повтікали, бо вони думали про земну славу свого Вчителя і тому багато надії покладали на себе.

ПРИКЛАД. Одна жінка, яка переносила терпіння, говорила: „Полегшити своє терпіння мені дуже легко, бо я дивлюся на тих, хто терпить ще більше, ніж я. Я ходжу у магазин і купую для них необхідні речі, і в цих клопотах я забуваю про свої терпіння і свій біль”. Отже, важливість людини полягає не в тому, яке становище вона займає у суспільстві, але в тому, як вона живе, що вона робить для свого ближнього, як вона служить ближньому і Христові.

Господь Бог, створивши людину, дав їй тіло і безсмертну душу. Подібно у житті людини її основа складається з двох частин: людська – здоров’я, робота, житло, достаток і духовна – віра в Бога і надія, любов до Бога, почуття власної гідності. Земне життя людини дуже тісно пов’язане з матеріальними речами, тому людина багато надії, вирішення справ пов’язує з ними. Однак людська основа є ненадійна, непевна. Бо багато речей у житті змінюється, втрачається, хвороби ослаблюють здоров’я і сили і це приносить людині неспокій, невпевненість у собі, у житті. Духовна основа містить у собі незмінні речі: віру в Бога, у безсмертність душі, надію на вірну любов Бога до людини. Саме ця духовна основа дає людині впевненість у собі, впевненість у житті. Вона пригадує нам, що Божа любов є вірна і незмінна, ми ніколи не є самі у житті, бо Господь завжди є поруч з нами у різних обставинах. Тому надія на Бога ніколи не розчарує людину, не викличе почуття, що я, мовляв, нещасливий, нікому непотрібний: „надія ж не засоромить, бо любов Бога була влита в серця наші Святим Духом, що нам даний” (Рим. 5:5).

ПРИКЛАД. Читаючи про святу мученицю Дороту, знаходимо, що коли поганський суддя ніяк не міг спонукати її, щоб вона відреклася Ісуса Христа, її запитали, а хто саме є той Христос, і чому вона Йому так цілковито віддалася? Свята Дорота відповіла: „Ісус Христос кличе нас до раю, невимовної радості, там, де городи засаджені квітами, а рожі та лелії цвітуть вічно”. Суддя усміхнувся і засудив святу Дороту на смерть. А коли її вели на страту, він сказав до неї із насмішкою, щоб вона послала йому з раю декілька гарних рож. Коли свята Дорота приклякнула на місці страти, їй з’явився ангел із трьома гарними рожами у руці. Свята Дорота промовила: „Іди до судді Теофіла і скажи йому, що я посилаю йому обіцяні райські квіти”. А Теофіл поглянув на прекрасні рожі і промовив: „Христос є правдивий Господь і віра в Нього не є ніяким обманом”...

 

Великий піст, котрий приготовляє нас до Пасхи Христової, пригадує нам, що Пасха - це не тільки справа Ісуса, вона містить у собі наше духовне добро. Страждання, смерть і Воскресіння Ісуса Христа відчинили нам двері до раю, до вічного життя і щастя з Богом. Тому Євангеліє п’ятої неділі, котре розповідає нам про готовність учнів пити чашу Ісуса, закликає нас до цієї єдності з Ісусом, прямувати до неї і здобувати її тут, на землі, і у вічності. Адже основна мета життя християнина і сенс щастя - бути в єдності з Богом - моїм Творцем, моїм люблячим Батьком.

 

Тож роздумуючи над сьогоднішнім Євангелієм, задумаймося над своїм життям і своїми вчинками стосовно Бога. Повсякчасно, коли гріх тиснеться у наше життя, відкидаймо його від себе молитвою і просімо: „Ісусе, будь завжди зі мною”. І будьмо переконані, що Ісус не відкине нас, а по-батьківськи прийме нас за Своїх дітей і зробить все можливе, щоб не загинула навіки наша душа. Та безсмертна душа, за яку Він приніс такий великий викуп - Своє життя, щоб вона була повіки неймовірно щасливою.

Амінь.

 

о. Михайло Чижович, редемпторист