Дорогі брати і сестри!
Ось минула вже майже половина Великого посту. Настав час, коли ми можемо підбивати перші підсумки. Адже кожен із нас, розпочинаючи піст, мріє вийти із нього мудрішим, ближчим до Бога. Чи вдалося нам це зробити?
Мабуть, самовпевнено було б уже зараз говорити про якісь власні здобутки. Але один урок ми можемо винести із прожитих трьох тижнів: піст не є спочинком. Точніше, він таки є духовним перепочинком, але він не виводить нас поза дорогу, на узбіччя або затишну галявину. В часі посту ми продовжуємо якраз інтенсивніше рухатися за Христом.
Може, ми тільки ще шукаємо цю дорогу. Але вже бачимо одне: час духовного перепочинку покликаний відкрити перед нами ту істину, яку Христос формулює словами: «Я дорога, і правда, і життя». (Ін. 14:6). А в сьогоднішньому євангельському читанні (Мр. 8:34-38, 9:1) Ісус розкриває нам сенс того, що Церква формулює поняттям несення хреста.
Наш хрест – це сукупність наших обов’язків перед Богом і ближнім, усього того, що ми маємо виконувати протягом свого життя. І йти за Христом – насамперед означає чесно виконувати ці свої обов’язки. Не кожен із нас покликаний до мучеництва, до страждання. Але кожен покликаний до жертви, тобто до позбавлення себе чогось на користь свого ближнього.
Саме цим Євангеліє протистоїть спокусливим ідеологіям цього світу. Чим відрізняється ідеологія диявола від євангельського вчення? Тим, що диявол нас вчить: «Відштовхуй інших, будь завжди першим, найбільш успішним, багатим, красивим. Життя – для тебе. Використовуй його на повну потужність, не думай про тих, хто поряд. Вони – твої конкуренти, випереджай їх, змагайся із ними. Життя – це змагання».
А Христос нас навчає озиратися довкола себе, бачити тих, хто стоїть поряд, хто потребує тебе. Не бігти поперед них, а часом поступитися іншому дорогою, допомогти, підтримати, направити. Бути разом із спільнотою, не усамітнюватися. І тут ми бачимо дивний на перший погляд заклик не дбати про спасіння своєї душі: «Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її» (Мр. 8:35). Як це так? Ми ж бо, власне, й у Церкву прийшли, аби подбати про спасіння душі!
Звернімо увагу на одну дуже потрібну річ, яку Христос нам пояснює: якщо ти думатимеш тільки про себе, про те, як самому спастися, ти спасіння не здобудеш. Але коли думатимеш про інших, коли пам’ятатимеш про необхідність жертви, – ось тоді й тобі Бог дасть спастися.
Бо Христос прийшов не для того, щоб прославитися. Йому це не потрібно абсолютно! Він прийшов для того, щоб послужити нам із вами. І навіть Його шлях на Голгофу – це також послання, добра новина для кожного з нас. Страшна, страждальна новина, але чудова: людина – Боголюдина! – може покласти Своє життя не за Себе, не за Свої власні інтереси, а за порятунок іншого, тобто, за нас із вами. Бо ж Ісус іде на Голгофу, щоб спасти нас, не Себе…
Тож і сьогоднішній день – це день нагадування нам про те, що дорога християнина є дорога простування за Христом. І Євангеліє дається нам як дороговказ у цій дорозі. Бо є одна-єдина дорога, яка напевно приведе до прощення і спасіння, – це та, якою йшов Христос. А ця дорога передбачає спокійне, впевнене і гідне несення свого хреста – хреста свого обов’язку перед Церквою, народом, державою, тобто перед твоїми ближніми. Відтак же вона відкриває сенс несення хреста не як чогось важкого, прикрого, а як необхідного ключа до відродження, зцілення і спасіння.
Не випадково дуже часто в середні віки любили називати хрест ключем до спасіння. Бо саме гідним виконанням своїх обов’язків у світі, гідним несенням хреста ми і здобуваємо той ключ, який здатен і нам, слідом за Христом, відкрити браму спасіння. Амінь.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)