Євр 1,10-2,3; Мр 2,1-12.Євр 7,26-8,2; Ів 10,9-16.

Дякуємо Богу за сьогоднішній недільний день, що ми могли громадою зібратися у храмі та прославляти Його, миритися з Ним, каятися за інших, просити у різних потребах, теж приймемо Його до нашого серця у святому Причастю. Усім відомо, що причащатися можна лише тоді, коли на душі немає тяжкого гріха. Не можна думати, що запричащаюся тому, що інші так чинять, бачу, що й вони не сповідалися. Можливо сьогодні ні, але вчора, тиждень тому й не вчинили якогось духовного важчого беззаконня, тому можуть причащатися. Коли хтось не сповідається довший час, трудно не вчинити якогось роду гріха: обмови, лайки, недотримання посту в середи й п’ятниці, пропуск молитов, гнів, заздрість, негідні помисли, пропускання Служб Божих в неділю та свята тощо, є перешкодою, щоб причащатися. Очевидно, священики не знають, але Бог пронизує людину до глибини душі. Святий апостол Павло пригадував коринтянам про святе Причастя: «Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п'є цю чашу. Бо той, хто їсть і п'є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п'є» (1Кр 11,28-29). Святий чітко говорить, що хліб, який служить для щоденної їжі, як підтримання життя і сил людини, слід, відрізняти від духовного хліба, святого Причастя. За це людина несе особисту відповідальність перед Божим, а не людським судом. За кордоном зустрічаються такі практики, коли людина уважає, що вона, наприклад, перебуваючи у нешлюбному стані, чоловік з жінкою, можуть причащатися. Такі мають, навіть перешкоду до сповіді. Самі уважають себе невинними, праведними і тому спокійно причащаються. Таких багато. Молимося у церкві кожного дня і нерідко трапляється, що під час Служби Божої підходять особи із руками зложеними за спину до святого Причастя. Коли запитуємо про сповідь, вони відповідають, що не знали про необхідність сповідатися. Є Церква, якій Господь дав владу через своїх апостолів: «… Істинно кажу вам: Усе, що ви зв'яжете на землі, буде зв'язане на небі, і все, що розв'яжете на землі, буде розв'язане на небі» (Мт 18,18). Людина спішить кожного дня до вічності й там не буде рахуватися те, як вона уважала, але Господь скерує її увагу на закони, які були дані на землі. Їх необхідно дотримуватися. І останнє слово завше за Богом. Яке? – Усі безперечно почуємо особисто. Дай Боже, щоб ми почули Господні ласкаві слова, якими він навчав у притчах: «… Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана» (Мт 25,23).

Святий євангеліст Марко описав певну подію, що сталася у Капернаумі. Ісус навчав в одному домі. Людей прибуло надзвичайно багато. Слухали Його радо й уважно, не даючи можливості опущенню жодного слова. Слухачі немов насичувалися словами, які спливали з уст Христа. Були зачудовані Його повчаннями. Коли несли розслабленого кожен дорожив своїм місцем, щоб не поступитися й не втрати чогось із промови Спасителя. Захоплюючі слова Ісуса були їм більш важними, як піднятися й пропустити похід із хворим. Ісус не картав їх за це. Був переконаний, що вони знайдуть вихід із нескладної ситуації, тому продовжував навчати. А ті з вірою прямували до Христа із недужим. Цей чоловік був надзвичайно хворий і, мабуть, рідні виплатили багато коштів, щоб допомогти йому лікуванням. Нічого не допомогло. А це була людина, яка не володіла рухами, кожен член тіла був сам собі, незв’язаний в один організм. Невідомо скільки років він вже був недужим? З пізніших слів Ісуса виходить, що він потребував прощення гріхів. Значить, занедужав у певному часі, можливо, гріхи стягнули недугу. Носильники підійшли до будинку, розібрали стелю і спустили хворого перед Ісусом. Спаситель зовсім не здивувався. Знав про віру тих, хто приніс болящого, встановив діагноз і відразу промовив: «… Сину, відпускаються тобі твої гріхи» Мр 2,5). Книжники судили його у своїх серцях, бо знали, що гріхи відпускає єдиний Бог. Вони ж Сина Божого не признавали за Бога. Ісус, знаючи їхні мислі, доказав, що має владу прощати гріхи і як Бог промовив до слабого: «… Встань, візьми твоє ліжко й ходи» (Мр 2,9). Той піднявся й пішов здоровий. Із тексту випливає, що багато хвороб, які поражають людину, походять від гріха. Через хворобу Господь бажає достукатися до душі людини. Відомо, що багато людей поважного віку, перебуваючи в хворобі, не хочуть сповідатися. Уважають, що після сповіді та ще й тайни Оливопомазання – помруть. Невідомо звідки походить таке твердження? Мабуть, з натхнення злого духа? Бога не слід боятися, він легко оздоровляє й прощає гріхи, тому приклад подій описаних у святому Євангелію. Боятися треба злого духа. Спаситель перестерігає: «…  Не бійтесь тих, що убивають тіло, а потім більш нічого заподіяти не можуть. … бійтеся того, що, вбивши, має владу вкинути в пекло. Так, кажу вам: Того бійтесь» (Лк 12,4-5).

Блудний син набрався відваги й повернувся до свого батька, повертаймося й ми до Господа через тайну святої Сповіді, часто, принаймні у часі чотирьох постів, що протягом року пропонує свята Церква. Праведний Митрополит Андрей навчав, що спасіння не легке й тим, що часто сповідаються, а що ж казати про тих, що сповідаються раз на кілька років або зовсім не практикують покаяння? Праведний написав: «… на чім же ви опираєте думку, що спасетеся, коли нічого з того не робите, що треба робити? … не тільки не змиваєте душі з гріховного бруду, що його само життя наносить, але й стягаєте на себе Божий гнів прокльонами, нечистотою, людською кривдою, безбожними бесідами і такою байдужністю на всьо, що святе! … Стидаєтеся визнати свої гріхи в сповіді? А як же потрапите перенести стид, коли всі ваші діла, ваші гадки будуть виявлені на Христовому суді, коли на Божому суді отворять всі книги совісті, в котрих записані ваші гадки, слова й діла» (Правед. Митрополит Андрей «До тих, що на Пасху не сповідалися» 25.04.1942). Покорімося перед Богом тепер, щоб не було пізно, бо ми не розпоряджаємося часом нашого життя. Буває – кінець приходить несподівано. Відкиньмо те, що людське, та намови диявола, а поступаймо по велінню Христовому, який закликає: «… Покайтесь, бо Небесне Царство близько» (Мт 4,17). Каймося і здобуваймо сьогодні Небесне Царство! Хай пресвята Богородиця буде з нами у наших непростих змаганнях!    

  + Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

12 березня 2017 р. Б., Архикатедральний собор святого Юра, м. Львів, м. Львів