Євр11,24-26,32-12,2; Ів 1,43-51. 


Преосвященний владико,

Доброчесні та преподобні отці,

Достойні сестри і брати,

Приємно перебувати з вами та молитися в цій чудовій церкві. Перша неділя Великого посту також називається неділею Православ’я. Застановимося над необхідністю та корисністю постити і взагалі, що таке піст? Коли людина до певного часу нічого не їсть і не п’є – це властивий піст. Тут виключення вода, бо вода посту не ламає. А якщо хтось не споживає певних страв, щось відмовляє собі у їжі, наприклад, не їсть протягом посту солодкого, м’яса, риби, молочного, не споживає спиртних напоїв тощо, а інші страви споживає, тоді це називається абстиненцією, або здержливістю. Хтось може їсти один раз вдень, це буде здержливістю. Відомо, що середи й п’ятниці, а тепер не усі включають понеділки, у ці дні слід здержуватися від споживання м’яса. Люди застосовують різні способи посту і це дуже добре, бо через покутні діла тіла міцніє дух, який надихає тіло на духовні подвиги. Автор псалмів стверджує: «Постом усмирив я душу мою…» (Пс 69,11). Бувають навіть духовні особи, які стверджують, що піст нічого не дає. Переконують, що дає піст чи здержливість, коли хтось постить, а після Великого посту упивається? На це є відповідь описана в житті святого Івана Віянея. У Франції, а він душпастирював у малому селі Арс, у церкву на молитву приходило пару осіб, коли він прибув туди. Він не зневірився, а ревно молився, проповідував кожного дня при відчинених церковних дверях і, коли люди проходили мимо, заходили з цікавості подивитися кому та що він проповідує. У церкві, звичайно, було двоє-троє осіб. Хто входив, зупинявся на мить, чув зворушливі слова священика, які порушували душу. Приходили повторно, бо цікавилися почути щось нового. І так, поволі-поволі церква наповнювалася вірними. Сталося так, що до нього приїжджали люди, які чекали на сповідь по три дні, тому що Бог дав йому дар знати гріхи людей, теж чи сповідь добра, або фальшива. Одного разу цей священик був у місті Ліоні, до нього приходило багато людей з різними питаннями. Жінка, якої помер чоловік, теж записалася на прийом. Коли стала на порозі, він відразу запитав її: чому не молиться за упокій душі свого чоловіка? Здивована відповіла, що він не ходив у церкву, не сповідався, рідко молився тощо, вона перекреслила його. Святий запитав: «Чи ваш муж у неділі ходив на лýку і приносив квіти у перед статую Матері  Божої?» Дружина цього чоловіка мала у помешканні куток, де стояла статуя Богородиці та інші ікони. Відповіла, що приносив і клав квіти перед статую Богородиці. Священик сказав їй, що Богомати врятувала його за ці квіти. Жінка осудила, перекреслила свого мужа, а Господь простив і помилував. Значить, кожне добре діло вчинене з любові до Бога чи святих – перед Господом не даремне. 

Піст вірної особи Церкви необхідний для неї, а не для Господа, бо через таку духовну вправу людина може для себе придбати багато побожних дарів. Тому обмежуймо себе в тому, в чому можемо, бо організм людини здатний на багато, коли його підтримати молитовно, по-вольовому й психологічно. Колись монахи через цілий піст їли тільки хліб, воду та овочі і то один раз в день, вони також працювали, студіювали, довго молилися, не лежали у ліжку, чекаючи кінця дня. Присмиряймо своє тіло постом, молитвою, працею, послугою ближнім та ділами милосердя, а добрий Господь знайде спосіб, щоб відплатити людині. Користаймо із пропозицій святої Церкви, яка пропонує найкращі умови, щоб освячувати душі та гідно трудитися над їхнім спасінням. Це  наше завдання, наша мета – осягнути вічне спасіння й бути навіки з Богом, який покликав нас до вічного щастя! Святий пророк Ісая пригадує про те, який піст подобається Господу: «Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливості розбити, пута кормиги розв'язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись» (Іс 58,6-7). Практикуймо піст, бо це свята й необхідна вправа для душі!

Неділю Православ’я встановив Собор в Константинополі у 842 році (пор. «Пізнай свій обряд» о. Ю. Катрій ЧСВВ, «Неділя Православ’я»). Це означає привселюдно й урочисто віддавати честь і пошану іконам Спасителя, Богородиці та святим. Чому потрібна така постанова? Тому що появлялися особи, які заперечували пошану для ікон, боролися проти цього, був виданий цісарський декрет, який велів, щоб ікони палити, нищити, руйнувати тощо. Константинопольський патріарх Герман I (713-730) не підписав декрету і був усунений з престолу. Довго тривала боротьба з цісарями та прихильними їм духовними особами, аж цісарева Ірина 784 року усунула іконоборця патріарха Павла і пропонувала вибрати на патріарха Тарасія (784-806). Розуміємо, що за іконами криються особи, яких ми шануємо та почитаємо, а не папір, дошку, стіну, фарби тощо. 

Можливо, ще одна думка про слово «православний», порти якого протестують певні особи, подібно, як це у давнину чинили проти ікон, правда, не в такий спосіб. Не будемо заглиблюватися, лише підтвердимо, що «православні» це – ті, хто приймають усю науку Христової Церкви і її виконують. І правдиво славити Бога можуть лише такі особи, які перебувають у благодатному стані, тобто примирені з Богом. Коли душа покрита гріхом, вона не може славити Бога, бо їй потрібно звільнитися від беззаконня.  А правовірні – це особи, які правдиво вірять, але не обов’язково правдиво славлять. Є багато людей, які вірять в Бога, «правовірні», знають науку Божу й Церкви, але своїм життя Бога не прославляють. Апостол Юда знав про Господню велич, про божество Ісуса Христа, але він його не прославляв своїм життям. Це кілька слів для розминки.

З євангельського читання розуміємо, що Ісус Христос вибирав певних осіб, щоб були при ньому, навчалися, були свідками його життя й передавали це вчення. Филип, пізніший апостол, уже був зробив деякі кроки за Христом. Не заспокоївся тим, знайшовши певного Натанаїла, промовив до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки…» (Ів 1,46). Цей не був швидким, щоб відразу повірити і здивувався, щоб з Назарету було щось доброго. Коли ж Натанаїл зустрівся з Христом і почув його, відразу змінив свій сумнів на правильний спосіб мислення: «… Учителю, ти - Син Божий, ти - цар Ізраїлів» (Ів 1,49). За його віру та правду Ісус Христос пообіцяв йому видіння неба, ангелів та Божого Сина. Господь не зволікає з нагородою, обдаровує людей своїми дарами, щоб вони зростали у вірі.  

Ця церква посвячена трьом священномученикам: Северіяну, Якиму і Віталію (василіанам), які віддали своє життя з любові до Бога та своєї Церкви. Служили вірним тут, у Дрогобичі, були забрані до в’язниці робітниками НКВС. Був час, коли російські війська вступили на нашу землю, подібно як тепер, вони арештували, знущалися та вбивали наших людей, не гляділи теж на черниць, ченців та священиків. Понівечене та спотворене тіло отця Северіяна Бараника знайшли у в’язниці міста Дрогобича. Отця Якима Сеньківського, згідно свідчення свідків, було зварено у в’язниці в казані у 1941 році. Отець Вталій Байрак помер після сильного побиття напередодні Пасхи у 1946 році в дрогобицькій в’язниці. Можна тільки дивуватися жорстокості людей, які не жахаються кари у вічності, не зважають на Господню всемогутність. Такі люди мають короткий погляд, дивлячись собі під ноги. Хай пам'ять про духовних героїв, діамантів віри, святих мучеників, ніколи не буде забута вірними святої Церкви!

Дуже дякую отцеві декану, Івану Паньківу, який запросив на молитву, щоб з вами помолитися! Спільна молитва в Боже ім’я, призиває Господа перебувати серед зібраної громади.  Бажаю вам гідно провести час святого посту, дочекатися славного Христового воскресіння, прославляючи чистими серцями Господа Ісуса! Хай благословення Боже знаходить місце і спочиває у ваших душах!   

+ ІгорМитрополит Львівський, УГКЦ

5 березня 2017 р. Б.,

храм Блаженних мучеників, м. Дрогобич