Дорогі брати і сестри!
Сьогодні дуже ніжне і таємниче свято. Воно ніби підсумовує перший тиждень Різдвяного посту, який ми вже прожили. Адже ми почали дорогу до вертепу із немовлятком Христом. До того самого символу ніжности і сили, поєднаних разом у Сині Божому, Який приходить до нас як немічна людська дитина, аби показати силу, що йде від Бога. І вона, маленька дівчинка Марія, разом зі своїми старенькими батьками прямує до Єрусалимського храму, щоб показати також нам, хто є насправді найвищий з-поміж усіх людей.
На той час світ уже пережив великі потрясіння. Перед його очима пройшла ціла галерея визначних історичних героїв. Схід пам’ятав Олександра Македонського, який об’єднав майже всю тогочасну цивілізацію під своєю владою. В час, коли йшла до Єрусалимського храму Діва Марія, Римська імперія вже встановила свій контроль над Середземномор’ям. Римські правителі прославлялися придворними поетами на ввесь світ. Скільки було знаних філософів, митців, яких читали, знали, якими захоплювалися! І на цьому тлі скромна дівчинка з далекої провінційної Юдеї, яку так зневажали в Римській імперії, – вона могла лишитися зовсім непоміченою.
Та вона й не бажала бути поміченою!
Може, в цей час вона соромилася натовпу, який зібрався довкола і супроводжував її до храму. Вона мріяла тільки про одне: дістатися до мети, яку вона відчували всім серцем. Скільки ж там могла розуміти трирічна дитина! Але серце в неї було не менш багатим, ніж у дорослих людей. Саме воно вело її!
І коли Марія наблизилася до храму, то не зупинилася перед крутими сходинками до нього, а сміливо попростувала вперед, здивувавши всіх, хто там зібрався. Навіть, священик, який її зустрічав (передання говорить, що це був батько Йоана Хрестителя – Захарія), сам був вражений і зробив те, чого ніхто ніяк не чекав від нього: він запросив дівчинку зайти до самого храму — туди, куди і священики заходили дуже зрідка.
В день сьогоднішнього свята Пречиста Діва, яку ми споглядаємо нашими духовними очима, вчить нас цінувати смирення. Бо саме взірцем смирення і була Діва Марія! Вона показала це всім своїм життям. Не тільки цим дитячим актом посвяти, який, звичайно вона не сама вигадала, а її побожні батьки Йоаким і Анна, ще перед народженням дитинки вирішивши присвятити її Богові, таким чином виконали свою обітницю. Взірець смирення Пречиста Діва давала всім своїм життям, гаслом якого стануть її слова до архангела Гавриїла: “Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!” (Лк. 1:38).
Саме ці слова й показують нам, у чому справді полягає велич світу. Не цієї частинки неосяжного створеного Богом світу, який ми бачимо, а всього всесвіту, який має за свою найжаданішу для нас частину незбагненне для людини Небесне Царство, до якого ми прагнемо. Небесне Царство, дорогу до якого розпочинає своїми слабенькими дитячими ніжками на сходах Єрусалимського храму Пречиста Діва.
Бо вона, напевно, не усвідомлюючи цього в той час, виходить на дорогу, яку продовжуватиме, йдучи до Вифлеєму, тікаючи зі своїм Сином, немовлятком Христом, до Єгипту, супроводжуючи Сина на Голгофу. А згодом вона стане центром притягання для апостолів, які збиратимуться біля неї і в Сіонській горниці, приймаючи дар Святого Духа, і тоді, коли вона вже відходитиме до Сина — в час свого Успіння. Вона як взірець смирення гуртує нас довкола себе, протистоячи всім царствам цього світу, всім примарним вартостям, які світ створює як альтернативу до тієї цінности, яку являє нам собою Пречиста Діва.
Нам може здаватися це абсолютно неспівмірним порівнянням. Як може ідеал смирення протистояти потужним механізмам насильства, які діяли дві тисячі років тому і діють сьогодні в світі? Як може скромна дівчинка з Єрусалиму бути противагою для олігархів, президентів, військовоначальників — до всіх тих, хто становить собою силу цього світу, світу культу успіху? А саме так сталося. Саме вона, а не хтось із царської родини, не з Риму, не з інших центрів цього світу, а Діва Марія у маленькому Вифлеємі народить Сина, Який стане даром спасіння для кожного з нас.
І, вдивляючись у цю скромну процесію, яка простує до Єрусалимського храму, шукаючи серед неї трилітню дитину, яка йде, аби присвятити себе Богові, ми мусимо замислитися: а що для нас із вами сьогодні є найбільшою вартістю в житті? Чи не програємо ми життєвого змагання, коли обираємо на противагу тим цінностям, які несе для нас Пречиста Діва, зовсім інші, суперечні і заздалегідь програшні? Бо наш видимий, матеріяльний світ не може виграти у змаганні з Царством Небесним. Тим Небесним Царством, дорогу до якого слідом за Своїм Єдинородним Сином торує нам Пречиста Діва Марія. Амінь.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)