Дорогі брати і сестри!
Пригадаймо, яким солодким був наш сон у недавні передсвітанкові години. Останні години, коли нам ще так недовго лишається спати. Десь перед ранком, годині о четвертій ночі, під вікнами загуде перший трамвай, чи проїде машина із тими, хто першими поспішає на роботу. І хоча ми ще спимо і ніби не чуємо цих рухів, наша підсвідомість уже дає сигнал, що невдовзі і нам уставати і починати свій робочий день.
Саме таким є в нашому церковному календарі сьогоднішній день - неділя Закхея. Ще лишається місяць до початку Великого посту, але вже це перше євангельське читання про митаря Закхея нагадує нам, що вже відкривається перед нами неоціненна для християнина перспектива усамітнення до нашої внутрішньої пустелі. Надходить час, який ми присвячуємо для подолання людських немочей, для наближення до Бога. Бо що ж і є метою Великого посту, як не подолання того драматичного розриву, який через наші людські немочі, через наші провини утворився між нашим Отцем, Творцем кожного з нас, між Спасителем кожного з нас та нами, нашою хворою людською особистістю.
У сучасному світі ці хвороби великою мірою пов’язані з тим, що ми, насамперед, намагаємося виглядати якомога краще перед людьми. І значна частина сучасної цивілізації в цілому присвячена створенню саме таких образів, які часто мають мало спільного із їхніми носіями. Навіть професія склалася у світі новітніх політтехнологій: іміджмейкери, тобто ті, хто творять ці фальшиві образи і пропонують їх людському загалові.
І що сьогоднішній день нам пропонує побачити? Впливову людину, начальника митниці, який і в ті часи займав посаду дуже прибуткову і важливу, служачи на одному з центральних міст на дорозі від Йордану до Єрусалиму, в Єрихоні, - Закхея. Єрихон взагалі дуже дивне місто. Коли археологи почали його розкопувати, вони пережили шок. Бо знайшли не тільки сліди тієї першої катастрофи, яка сталася, коли очолюване Ісусом Навином військо вибраного народу перейшло Йордан і увійшло в Обіцяну землю її відвойовувати й заселяти та перед ним - у вельми дивовижний спосіб - упали мури Єрихону. Але цивілізаційні шари, залишені людьми на тисячі років. Взагалі вважається, що це одне з найдавніших розкопаних археологами поселень на землі. Воно дійсно займає вигідне місце, і зараз, коли їхати з Єрусалиму далі на Схід, у бік Мертвого моря та ріки Йордану, то ми не можемо обминути і це містечко, в якому сьогодні здійснює управління палестинська адміністрація.
Отже, тоді, за Ісуса Христа, в цьому митному центрі збирав податки Закхей. Очевидно, він теж дбав про те, аби виглядати поважно, грізно перед людьми. Та вмить він забув про свій імідж, коли почув про наближення Вчителя, про Якого так багато чув, Якого хотів хоча б краще, зблизька побачити. Він, сам адепт Мойсеєвої релігії, очевидно, знав про єрархічну відстань, яку створюють між собою тогочасні рабини і звичайні люди. Мабуть, він і не сподівався, що Ісус наблизиться до нього. Може, він боявся, що, коли він стане зблизька, то почує слова осуду, відрази, що його скривдять. І тому він ховається за спинами інших людей. А йому нічого не видно, бо він зовсім маленький на зріст.
І ось Закхей вилазить на смоковницю, забувши про свої спроби створити впливовий імідж. Він думає тільки про одне: побачити Ісуса. І він був винагороджений за цей свій настрій, за прагнення, передусім, наблизитися до Божого Сина. Сам Ісус його помітив серед сотень людей, які зібралися вздовж дороги: Він виділив якраз його. Він пішов до нього в гості - попри весь осуд, не дбаючи також про те, що говоритимуть люди. І саме тоді Закхей одержує найвищу нагороду, коли він, розчулений тим, що його внутрішнє життя, його думки і прагнення помічені і оцінені Месією, стає на шлях щирого покаяння.
Наш піст має бути часом правдивого покаяння для кожного з нас, часом виправлення помилок і, можливо, навіть і дурниць, яких ми встигли наробити. Але що, насамперед, необхідно для цього? Зректися наших фальшивих стереотипів, забути про намагання, передусім, добре виглядати в очах інших людей, пам’ятати про одне: найважливіше у нашому житті – бути з Богом.
І тоді ми будемо винагороджені, коли дбатимемо не про фальшивий образ, який ми пропонуємо за замінник нашого справжнього «Я» у спілкуванні з людьми довкола нас. А коли ми будемо прагнути бути поряд із Христом: попри все. Попри те, що сторонні особи зауважать наші людські немочі, попри те, що ми будемо виглядати якось неадекватно: щодо того - роками, багатьма роками створеного образу, за яким ми мали сховатися від загалу. Христос запрошує нас подивитися на Нього і пірнути своїм поглядом у безмежну глибину того, що наближається до нас, – у глибину Небесного Царства. Яке несе з Собою Сам Спаситель світу, йдучи кликати нас до Неба.
І хай кожен із нас шукає смоковницю, яка десь росте в житті кожного з нас: те місце, з якого ми можемо найкраще побачити Христа. А це значить – шукаючи форми молитви, які для нас прийнятні, винаходячи спосіб побільше часу присвятити читанню Святого Письма, перебуванню у церкві. І хай кожен пам’ятає, що Той, Хто наближається до нас, завжди помітить і оцінить наше прагнення побачити Його за натовпом людей, які зібралися. Можливо, саме в цей час, під час Великого посту, хтось із нас відчує в своєму серці слова: «Закхею, сьогодні належить Мені бути у домі твоїм». Амінь.
Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко)