Дорогі брати і сестри!

Щороку тричі слухаємо ми на Святій Літургії євангельську розповідь про зцілення розслабленого в Капернаумі. Навесні, другої неділі Великого посту, церковний устав пропонує нам версію євангелиста Марка. Восени, в суботу дев’ятнадцятого тижня по П’ятдесятниці, відкриємо, якими запам’ятав ці події євангелист Лука. Сьогодні ж, віддалившись на сорокаденну відстань від Зіслання Святого Духа на апостолів, у день спогаду про Святих Отців шести Вселенських Соборів, ми зустрічаємося з розповіддю капернаумського митника Матея.

Матей саме служив на митниці біля Галилейського моря, коли під час одного з приходів Ісуса до Капернауму сталося зцілення розслабленого галилеянина. Може, розповідь про це зцілення або й переживання від побаченого особисто стали вирішальними для Матеєвого навернення. В усякому разі, відразу ж після епізоду з розслабленим у Євангелії повідомляється: «А коли Ісус звідти проходив, побачив чоловіка, на ймення Матея, що сидів на митниці, та й каже йому: Іди за Мною! Той устав, і пішов услід за Ним» (Мт. 9:9).

Що змусило його, палестинського єврея, вихованого на Старому Завіті й усному переданні книжників, залишити усталений ритм життя, забезпечене місце праці, рідну оселю й податися в невідомість за Вчителем, до котрого авторитетні для юдейської громади особи ставилися переважно критично або й вороже? Не тільки чудо. Людина античности ставилася до чудес значно стриманіше за нас із вами. В релігійному суспільстві чудо виглядало природною формою присутности в світі не лише Бога, а й добрих та злих духів, які мають ширші за людину можливості вияву своєї волі. Кожен юдей пам’ятав, що, коли Мойсей чинив перед фараоном перші чуда, коли його палиця обернулася на змію, а вода в Нілі – на кров, – єгипетські жерці зуміли повторити ці чуда. Чудотворців, які з’являлися в Палестині за часів Ісуса, найчастіше підозрювали в діях силою Вельзевула, князя демонів.

Матей відрізняється від інших євангелистів скрупульозною увагою до вияву в діях Ісуса з Назарету старозавітніх пророцтв. Він у своїй невеликій за обсягом книжці лише Ісаю цитує аж 21 раз. І з захопленням повторить Ісусову відповідь на закиди фарисеїв: «Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються. І коли сатана сатану виганяє, то ділиться супроти себе; як же втримається царство його?.. А коли ж Духом Божим вигоню Я демонів, то настало для вас Царство Боже» (Мт. 12: 25-26, 28). А ще повторить, можливо, почуту ним самим відповідь Ісуса учням Іоана Хрестителя: «Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите: Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина» (Мт.11:4-5). Тут майже дослівно цитується Ісаїне пророцтво про прихід Месії: «І в той день слова книжки почують глухі, а очі сліпих із темноти та з темряви бачити будуть, і сумирні побільшать у Господі радість свою, а люди убогі в Святому Ізраїля тішитись будуть!» (Іс. 29:18-19)

Настало для вас Царство Боже, – ось що помітив Матей у знаках, явлених Ісусом світові. І він пішов не просто за Вчителем – Матей вирушив у Царство, що прийшло з неба в особі Месії, Христа, обіцяного пророками.

Але як же шкода йому тих співвітчизників, котрим духовна сліпота не дозволила помітити таких яскравих і переконливих знаків Царства! У розповіді про розслабленого присутні не лише хворий із друзями та зібраний довкола натовп прихильників. Лука в розповіді про розслабленого окремо згадує про їхню присутність: «сиділи фарисеї й законовчителі, що посходилися зо всіх сіл Галилеї й Юдеї та з Єрусалиму, а сила Господня готова була вздоровляти їх» (Лк. 5:17). Сила Господня готова була вздоровляти їх, – однак вони самі не були готові оздоровитися, не бажали прийняти Господньої сили. Чому? Вони прийшли до Капернауму поглянути на Вчителя критичними очима. Прийшли, озброєні задавненими стереотипами. Вони лишаються чужими в натовпі, що оточив Ісуса. Коли друзі розслабленого розбирають благенький дах, щоб опустити до вщерть набитого людьми приміщення ноші з хворим, книжники й фарисеї осудливо й підозріло спостерігають за народним захватом. Коли ж, нарешті, вони почули від Ісуса слова, розбіжні з їхніми уявленнями про Месію: «Прощаються тобі гріхи твої!», книжники лише задоволено констатують: «Він богозневажає».

Можна припустити, що книжники та фарисеї були по-своєму щирими та послідовними. Вони твердо дотримувалися завчених вірувань і сформованих у їхній свідомості уявлень про Месію. І не припускали думки, що Єдиний Правдивий Бог не вкладається, не може вкладатися в рамки обмеженого людського знання. Об’являючи Себе людям, Бог підносить людину до пізнання таємниці Небесного Царства. Будь-які спроби заволодіти цією таємницею, описати її методами раціонального пізнання, закріпити у визначеннях приречені на поразку. Зустріч із виявом Божої сили – це завжди виклик, і гідно відповісти на цей виклик ми можемо лише силою віри, а отже, прийняття Божої ласки з покорою і каяттям за гріхи.

Єресі, з якими мусили змагатися Отці Церкви в ІV?VII ст. на перших шести Вселенських Соборах, завжди поставали як бунт свавільного людського розуму проти непізнаванности об’явленої Правди. І успіх соборів залежав не від того, чи підтримав їх імператор, – скажімо, рішення Ефеського собору суперечили царській позиції, – а від готовности Отців звільнитися від стереотипів, відкритися до благодатної дії Божого Духу й відповідати на виклик часу «у дусі та правді».

Недарма щоразу на початку головної частини Святої Літургії, євхаристійного канону, ми чуємо заклик: «До неба піднесімо серця». Прийняти чудо, усвідомити його природу, відчути близькість Небесного Царства ми можемо лише за умови відкритого й очищеного від забобонів і людських стереотипів серця. Ми всі якоюсь мірою розслаблені. Розслаблені духовно. Може, в ці спекотні літні дні, коли тілесне виснаження й апатія так активно змагаються з нашою волею, ми особливо гостро відчуваємо цей духовний стан. Але і ми сьогодні потрапили до Христа. В благодатному діянні Святого Духа саме тепер здійснюється найбільше з чудес – воплочення Самого Божого Сина в Його Пресвятому Тілі й Чесній Крові. І ми можемо поводити себе в Його присутності або як підозріливі книжники й фарисеї, котрі принишкло поводили очима в пошуках предмету осуду, або ж як розслаблений, що з вірою та надією чекав на зцілення. Хай же й наше відкрите серце в радісному піднесенні почує слідом за розслабленим: «Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої! Уставай та й ходи!». Амінь.

Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко)