Мт 10. 5,1-16, неділі: МТ. 8, 13

Місяць липень в нашій Церкві присвячений нашим українським святим. А сьогодні ми, християни-українці, святкуємо неділю всіх святих українського народу. За більш як тисячолітню історію українського християнства, від самих початків Хрещення України, від перших мучеників Бориса і Гліба, святі душі української землі безперервно наповнювали Небо. Це тисячі чесних і праведних християн-хліборобів, які жили за законом – роби добро і уникай зла, це воїни, які загинули, обороняючи наші землі від диких орд, загинули, виконуючи слова Христові: «Ніхто більшої любові не має, коли життя своє віддасть за друзів своїх» (Ів 15.13). Це священики, монахи і монахині, які своїм побожним життям і добрими ділами давали іншим приклад життя в Бозі. Це всі ті християни України, які життя з Богом ставили вище всіх земних благ, пам’ятаючи слова Христові: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт. 16.26)

Серед святих української землі є різні люди, багато простих людей, але багато є високих державних чи церковних осіб, які керували Україною чи Церквою нашою, керували по-християнськи і в таких керівниках, як святі рівноапостольні князі Володимир і княгиня Ольга, як сини князя Володимира святі Борис і Гліб, як король Данило Галицький, прості люди бачили приклад для наслідування, любили і поважали їх. Такі керівники освячували свій народ.

Тому, після сотень років нищення України, загарбання наших земель Москвою, Польщею, Австрією чи іншими загарбниками, після більше 70 років панування темного пекла большевизму і атеїстичного соціалізму, коли наша Україна стала хоч на папері, але незалежною, ми, прості християни, непевно вже підсвідомо, прагнули і прагнемо якщо не святості у керівництві нашої держави, за яке ми молимося у кожній Службі Божій, то хоча би дотримання християнських цінностей і норм. І в часі помаранчевої революції нам здалося, що вже близько вільна християнська держава Україна, вже близько чесна, порядна, християнська, національна влада. Ще чуть-чуть, ще трошки і ми будемо мати український демократичний уряд, який буде сам керувати нами на християнських засадах правди, справедливості, чесності, любові до Бога і ближнього. Але злий показав нам, що він ніколи не спить, злий прикладає всі зусилля, щоби збити чи людину, чи навіть цілу державу з дороги Господньої. Як кажуть, серед літа ударив мороз, і весь цвіт наших земних сподівань обсипався за одну купальську ніч, залишалася одна папороть, квіти якої є власністю злого.

Сьогодні, в неділю всіх святих українського народу, ми мусимо задуматися над проблемою і потребою святості як в нашому особистому житті, так і в державному. Подивимося на приклад наших святих, які несли в своєму житті ідеал Христа. Святий Володимир – рівноапосто­льний, великий князь, хреститель Руси-України. Він найперше хрестить свою родину, своє військо, хрестить киян. Його оточують вороги, його оточують ті, які противлять­ся цьому. Але він не зважає на це. Він іде дорогою служіння Христу, дорогою лю­бові до Бога і ближніх. Священомученик Йосафат, архиєпископ Поло­цький, за єдність Церкви, за єдність народу дає себе вбити, дає себе скатувати, дає себе зарубати соки­рою. Він віддає своє жит­тя, щоб було «одне стадо й один пастир» (Ів. 10.16), щоби Церква була єдина, без поділів на різні угрупування. Святі блаженні священомученики, котрих беатифікував Римський Вселенський Архієрей Іван Павло ІІ 10 років тому, – це наші сучасники. Це люди, які жертвували собою, аби тільки не постраждали інші. Вони жертвували собою, щоб тільки спасти інших.  Всі вони були в першу чергу людьми зі своїми проблемами, труднощами і, напевно, в певних моментах, і гріхами, але у вирішальний момент свого життя вони зуміли вибрати Бога і Божу правду за основу свого життя, і тому стали святими.

Саме сьогодні, в неділю всіх святих українського народу, мусимо подивитися на наших нових вождів і вождиків, і добре вслухатися в слова сьогоднішньої Євангелії: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Бла­женні тихі, бо вони успадкують землю. Блаженні засмучені, бо будуть утішені. Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситять­ся. Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя. Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та вигово­рювати всяке лихо на вас, обмовляючи, мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі» (Пор. 5.3-12).

Ці слова, на жаль, не стосуються нашої державної влади, бо вони вже у царстві, вони вже унаслідували, тобто вкрали, нашу землю, вони вже тішаться і розкошують, вони вже ситі. І вони отримають своє. Ці слова Господні стосуються нас, бо Господь прагне, щоби ми, не зважаючи на царів світу цього, йшли тою дорогою, яку назначив нам Господь. Господь прагне, щоб кожен з нас зробив свій особистий вибір: йти за голосом совісті, за голосом Божим, чи звернути на дорогу зла, насильства, брехні, обмов і несправедливості. Це стосується не депутатів і президента, а нас, всіх нормальних українців, Господь ставить перед вибором: чи станемо на коліна перед злодіями, а чи підемо до кінця за Богом, за Божою справедливістю, за Божою правдою. Бути тихим – це не значить упокоритися злу, а вимолювати в Бога ласки для свого народу. Бути вбогим духом – це значить віддати своє життя і свою волю волі Божій і не тільки виконувати заповіді Божі, але і захищати їх перед нападками світу. Бути блаженним – це значить іти до кінця за волею і Правдою Божою і пам’ятати завжди, що не депутати, не президент, а єдиний Господь може нас привести до щасливого майбутнього.

Тому дивімося на приклад наших українських святих, які також жили в нелегких часах, але не нарікали на своє життя і на Бога, а молилися, працювали, служили і випрошували у Милосердного Господа не матеріальні блага, а ласки Божі. Просімо у них заступництва перед Справедливим Суддею, щоби колись, у вічності, змогли стати разом з ними по правиці Господній і пробувати в Небесному Єрусалимі з усіма святими. Амінь.

о. Олександр СЕЛЕЗІНКА

Приклади

1. Одного разу у Франції один пан, що був атеїстом, побачив, як діти виходять з церковної школи. Діти з гуркотом тіснилися до виходу і розмовляли про урок на якому розповідалось, що Бог є всюдисущий, що Він усюди перебуває. Цей пан був роздратований почутим, підійшов до дітей, витягнув апельсин і сказав: «Дам тобі цей апельсин, якщо скажеш, де є Бог!»

Усі діти зніяковіли, тільки один хлопчик бадьоро сказав: «Бог є всюди. Його немає тільки в серці безбожної людини!»  Вражений відповіддю, цей пан дістав другий апельсин і обидва віддав хлопчикові.

Висновок. Для духовного відродження України, Бог має, у першу чергу, народитися в нашому серці.

2. Пригадую зустріч, ще тоді кучмівського, місцевого чиновника з невеликим числом духовенства. Він говрорив, що головна проблема країни – це бідність людей і вони тому нічого в країні доброго зробити не можуть. Тоді встав старенький монах і сказав: «Головна проблема в країні, що усі хочуть, щоб всі люди довкола були святі, але тільки не вони. Ніхто не стремить до святості, до досконалості. Коли б люди бажали б бути храмом Духу Святого, тоді б жили щасливо і багато. Коли б люди жили свято і справедливо, тоді б Господь і дав би їм добру владу, а так мусимо терпіти таких, як ви»

Висновок. Коли люди стремлять до святості, коли живуть свято і справедливо, то і владу вимолять у Бога добру. Коли ж живуть у гріхах та злобі, то і влада буде їм на крару.

«Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?»  (1 Кор. 3.16).