Сьогодні день народження святого Івана Хрестителя. Це той, хто через хрещення приніс на землю покаяння і в такий спосіб проклав дорогу до зустрічі з Ісусом Христом, саме тому його називають Предтечею. Ісус Христос назвав Івана Хрестителя найбільшим із народжених від жінок. Ці слова свідчать про те, що Іван Предтеча – одна з найвизначніших постатей в історії християнства. Можемо із певністю сказати, що із земських осіб Нового заповіту після Ісуса Христа було дві інші знаменні особи – Діва Марія та Іван Хреститель. Це також показано в нашій іконографії. Зауважмо, що у церковному календарі, крім Різдва Господнього, відзначають лише два інші дні народження – Богородиці та Івана Предтечі. Та якщо уважно подивимося в церковний календар, то побачимо, що Іван Хреститель – єдиний серед усіх святих, кому Церква присвятила аж шість празників на рік, найурочистішим серед усіх свят на його честь є Різдво. А дехто ще згадує його за літургічним приписом кожного вівторка. Чому так? Якщо люди визнають святим одного із людей, то цим самим ставлять його у приклад для інших. Саме тому вносять у календар святкування, творячи Богослужбовий спомин про святого. Таким чином Церква бодай раз у рік прагне пригадати про святого, про його життя, щоб водночас подумати над своїм життям: «Чи воно також скероване до святості?». Пам’ять про святого Івана Хрестителя вшановується більше від всіх святих і це свідчить, що його подвиг життя потрібно згадувати частіше.

Про «Лідерство». Два лідери не можуть бути разом, бо це як два вітри, котрі штовхають вперед і спонукають все до руху, до зміни. Кожен із лідерів має мати своє місце і своє чітке завдання у своєму часі. Бути лідером – це престижно і почесно, хоч відповідально і нелегко. І при цьому ж є ще одна незаперечна істина – лідер, котрий народжується, приречений на смерть. Так, лідер не може бути довго. Він повинен виконати своє завдання і зникнути. Для декого – це найболючіший момент, який так впливає на лідера, що той може зважитися на не добрі рішення, одне з яких: будь-якою ціною залишитися вічним лідером.

Іван Хреститель – Лідер. Ще від народження він був вибраний Богом на те, щоб стати лідером, особливим провідником для грішників. Він збирав людей, їм проповідував, їх повчав і спонукав до покаяння. Цим самим провадив їх від грішного життя до праведного.

Він мав своїх учнів і послідовників. Багато людей піддавалось його впливові і його хотіли наслідувати. Це природно, що людина стає в центрі уваги людей і її слухають. Вже тоді її можна назвати лідером. А лідер в цей час починає відчувати себе сильною, владною людиною, здатною впливати на людей і навіть ними керувати. Та не таке було лідерство святого Івана Хрестителя. Він не робив це все для себе особисто. Він приготовляв дорогу іншому. Це лідерство ми називаємо ЛІДЕРСТВО СЛУЖІННЯ.

Приготувати людей до приходу «більшого від себе» і відійти -  це було покликання Предтечі. Сам святий Іван Хреститель каже про Ісуса: «Мені треба маліти, а Йому потрібно рости» (Ів. 3.30). Можна подивляти його подвиг. Так, подвиг! Бо особливо у теперішній час рідко зустрінеш подібне. На жаль, коли деруться до влади, то хочуть її лише втримати, а на служіння іншим не завжди вистачає навіть сил.

А ми якими хочемо бути лідерами? Кожен з нас, навіть якщо не має задатків лідера, все ж має дуже багато ситуацій у житті, коли стає лідером. Це може бути у сім’ї, у товаристві друзів, у простій суперечці, навіть, стоячи у черзі в магазині, тобто у всіх ситуаціях, де ми показуємо вплив на інших людей. Пам’ятаймо, що кожне лідерство – це дар від Бога, бо «кожна влада є від Бога». Але чи кожна людина, котра бере на себе цю владу, поводиться по-Божому?

Можемо часто бачити недоліки наших керівників і спостерігати за їх помилками, а потім осудити. А от погляньмо на нас самих і запитаймо себе: скільки раз ми використали владу, лідерство, керівництво дійсно по-Божому?

«Як назвемо тебе, пророче? – співається в церковних піснеспівах.
– Чи ангелом? Чи апостолом? Чи мучеником? Ангелом, бо жив, наче безтілесний, апостолом – бо ти навчав усі народи, мучеником – бо твою голову відсікли за Христа».

І ми, християни, повинні брати приклад з цього великого святого пророка-лідера: наслідувати його любов, жертовність, самопосвяту й вірність Христові. Цим самим спасти свою душу, приготовляючи дорогу нащадкам! Амінь.

о. Віталій Тарасенко

Приклади

1. Слова заохочують, а приклад потягає. Одного разу син побачив, як батько прийшов додому і старанно ховав, як потім з’ясувалось, вкрадену річ. Батько-злодій зауважив здивування сина і наказав нікому не розповідати про це, що він побачив, бо таке потрібно приховувати від усіх, щоб не було біди. Син вірно дотримався обіцянки і нікому не розказав.

Одного дня той син вкрав у батька гроші з кишені штанів. Він добре пам’ятав, що вкрадені речі потрібно ховати і потім нікому про це не розповідати.

Цікаво знати, що буде, якщо одного дня цей син виросте і стане при владі? Якщо керівники погано керують, значить їм хтось показав, як потрібно керувати. Шкода, що ми звертаємо увагу на них, забуваючи при цьому тих, хто їх виховав. Шкода, що ми багато говоримо про тих, хто сформований, забуваючи про тих, хто ще формується.  Подав о. Віталій Тарасенко.

2. Виконати Божу волю – це також Чудо. Після похорону жінка підійшла до мудреця і відкрилась у своїй журбі: «От скажи, Отче, чому цілий місяць ходила до церкви і просила про чудо, сподіваючись, що Бог почує мене…Чому Бог не почув мою молитву?»

Досвідчений старець, тримаючи за руку скорботну жінку, сказав: «Небесний Батько вислухав тебе, от лишень не дав тобі ту відповідь, на яку ти чекала. Він без сумніву міг зробити чудо оздоровлення, але згодитися із Його волею – це також чудо. Ціль кожного чуда є виявити силу Божу, а не людські бажання. Господь дасть тобі силу прожити цей час фізичної розлуки із мужем, і ви знову зустрінетесь у небі».

Жінка на якусь мить ослабила руку старця і рука поволі почала вислизувати. Це був своєрідний знак протесту, все ж таки жаль за чоловіком був дуже сильним. І справді нелегко було їй прийняти Божу волю. Тоді старець іншою рукою підтримав спадаючу руку і сказав: «Розумію… ти також, мабуть, очікувала інші слова від мене, а тепер Бог та я не оправдали твоїх сподівань».
Жінка нічого не відповіла... мовчала...

Коли молишся, то час від часу залишай місце на тишу, щоб дати Богу можливість щось тобі сказати. Бо стається так, що ми просимо і часто вже маємо готову свою відповідь, думаючи, що це Його слова.

Потім розчаровуємось, даючи вину Йому, мовляв, Тебе просила, Ти не послухав, але обнадіяв... Подав о. Віталій Тарасенко.

Висновок. Правдивий духовний лідер – це той, хто вміє розпізнати і виконати Божу волю.