Спілкування – це обмін словами та емоційними реакціями. Спілкування викликає резонанс або дисонанс у стосунках. Воно надихає або виснажує. Воно нагадує рефлексивну діяльність, наприклад, наше дихання. Ми не задумуємось над тим, як дихаємо. Подібно ми не замислюємось над нашою манерою спілкування з найріднішими людьми. Тон мовлення ілюструє обраний нами спосіб спілкування та наш психічний стан.
Під час спілкування емоційний тон мовлення має більше значення, ніж сказані нами слова.
Побутує вислів: «Важливо не лише, що ми кажемо, але як це робимо». Саме тональність визначає, що хочемо донести співрозмовнику: прохання, вимогу, схвалення, образу, пораду, попередження, кривду, вибачення, зневагу тощо. Часто лише тональність може образити співрозмовника, бо висловлює наше ставлення до нього або предмету нашої розмови. Люб’язність, чемність, делікатність, які відчутні у тоні розмови, краще схиляють до розмови, ніж звинувачення, критика чи необгрунтовані вимоги.
Успішне спілкування передбачає уміння керувати тоном мовлення, зважати на емоційне забарвлення слів.
Подруги, які не уважні до тону свого спілкування, швидко стають глухими до тієї важливої характеристики. Ті самі слова можуть викликати різну реакцію, залежно від негативного чи позитивного тону звучання. Наприклад, «ми запізнюємось» можна сказати спокійним тоном, констатуючи факт, або крикливим, образливим тоном, бажаючи розпочати сімейну сварку. Ці слова можуть прозвучати як звинувачення: «ми запізнюємось, а винний у цьому ти», - яке спровокує негативні емоції. Відповіддю на звинувачення може стати словесна перепалка. А все починалось з тону розмови.
Важливо задуматися над власними моделями спілкування: як ми підбираємо не лише слова, а й тон мовлення. Тон визначає наше ставлення до особи співрозмовника: сарказм, присоромлення, зневіру, негатив, нещирість. Обертання очей, похитування головою, знизування плечима – усе це жести невербального спілкування, які лише підсилюють негативний тон розмови.
Співрозмовник може не почути слово, однак зверне увагу на тон мовлення.
Реакція на емоційний тон, як правило, є захисною. Розглянемо як приклад ситуацію, коли жінка запізнюється, а чоловік засмучується цим фактом: “Якби я знав, що ти запізнюєшся, я б залишився довше на роботі, а не чекав тебе вдома. Хіба ти не казала, що будеш вдома о шостій?»
Загалом ці слова констатують факт, однак якщо їх сказати емоційно, бажаючи присоромити, викликати почуття провини, тоді це буде привід до сварки. Ми не користуємось таким негативним тоном під час спілкування з співробітниками чи незнайомими людьми. На жаль, ми дозволяємо собі такий принизливий тон спілкування лише з найріднішими. Нам потрібно вчитись навиків сімейної дипломатії.
Щоб уникати негативної атмосфери у сімейному спілкуванні, краще більше дізнатися про провокуючі моменти нашого мовлення.
Самодисципліна та самоконтроль можуть покращити культуру нашого спілкування.
Добре запитати себе: що провокує мене вдатись до неналежного емоційного тону спілкування? Чи бажаю отримати негативну реакцію? Навики розпізнавання проявів згаданих моментів допоможуть покращити емоційну атмосферу та зміцнити сімейні стосунки.
Ось три поради, які допоможуть цього досягти:
1) Зупиніться на 10 секунд, зосередьтесь на змісті повідомлення, спробуйте взяти під контроль свої емоції, а тоді відповідайте;
2) Формулюйте повідомлення у позитивний, конструктивний спосіб;
3) Подумайте про реакцію свого співрозмовника, як і про те, що він почує з вашого повідомлення.
Переклад: Ігор Леньо
Джерело: Watch Your Tone! by Doug Fields, Communication: How’s Your Tone?
Християнський портал КІРІОС за матеріалами family-institute.org.ua