Давно колись в одному древньому монастирі жила старшого віку інокиня - Мононія. Потрапила вона сюди ще в ранній юности, мала благочестивий вигляд, однак в серці носила одну таємничу хворобу - сріблолюбство. Була у неї племінниця, яку вона просто обожнювала. Для неї єдиної, як стверджувала «подвижниця», вона щоденно збирала матеріяльне придане. Саме цим Мононія і виправдовувалась, коли хтось запитував її, чому вона ніколи не подає милостині убогим та нещасним людям.
 Натомість у монастирі неподалік подвизався авва Макарій, який здавна славився великою любов'ю до всіх бідних та знедолених. Одного дня він вирішив допомогти Мононії розбагатіти по-справжньому. Отож святий муж прийшов до неї і, хитро прицмокуючи, сказав: «У мене є один знайомий ювелір, який готовий зовсім за безцінь продати два коштовні камені - яхонт і смарагд. Якщо ти купиш їх, запевняю тебе, це буде гідний подарунок для твоєї племінниці. Всього 500 золотих і камені будуть твої!» Почувши це, Мононія радо згодилася віддати гроші Макарію. Подвижник сховав їх у торбу та й хутко покинув її. Минали дні, спливали ночі, а старець не повертався...
 Мононія уже не знаходила собі місця, однак і посилати когось по гроші боялася, щоб не видати себе. Якось у храмі вони знову зустрілися. Монахиня нервово запитала: «Де мої гроші? Де камені?» Старець спокійно відповів їй: «Вони у мене вдома. Ходімо зі мною, я тобі їх покажу». Ясна річ, що Мононія погодилась. Увійшовши в дім, Макарій відчинив спочатку першу кімнату. Там за столом сиділи самі чоловіки: криві, каліки, сліпі, немічні. Всі вони молились за якусь Мононію. «Ось твій яхонт!» - сказав авва. Тоді Макарій відчинив двері другої кімнати. Приміщення аж тріщало від кількости нещасних жінок, які страждали чи то від недуг, чи то від старости. Вони одностайно молилися знову ж таки за якусь Мононію. «Ось твій смарагд! - промовив старець. Це ті скарби, які справді тебе ніколи не полишать!»

Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)