Можливо, ця історія сталася перед самим Різдвом, а може, й відразу після нього...
В одному давньому монастирі вже здавна подвизався інок, ім'я якого було Михаїл. Він славився не так своєю святістю, як вмінням по-мистецькому обробляти дерево - був прекрасним столяром. Ще й до сьогодні по церквах можна зустріти вироби його рук: аналої, кивоти, крісла, різьблені рами. Одного разу йому дали роботу, над якою він попотів декілька місяців, майже не полишаючи майстерню. Коли ж нарешті закінчив, то раптово відчув, що йому дуже кепсько. Зі свідчень очевидців дізнаємося, що отець Михаїл де стояв, там і впав, а ще за якусь мить - помер. Серед монахів, котрі збіглися подивитися, що сталося, був і славний старець Йоан. Він хвильку помовчав, а тоді промовив: «Ні, цей не мрець. Він ще поживе!» І справді, після прочитаної молитви монастирський столяр розплющив очі та ожив. Прийшовши до себе, хворий почав благати одного - покликати до нього намісника, щоб той негайно постриг його у велику схиму. До столярської справи цей отець більше ніколи не повернувся, зате став великим подвижником.
Що ж трапилося з ним? запитаєте ви. Якось він сам вирішив відкрити цю тайну одному послушнику. В той момент, коли отець упав на землю мертвим, то побачив себе серед великого зеленого поля. Він побрів, не знаючи куди, і опинився перед глибоким ровом. Те, що він побачив на дні рову, вжахнуло отця Михаїла. Там, між груддям болота, валялись мистецькі вироби із дерева. Це були витвори його рук. Збоку появилась прекрасна Жінка, у якій він хутко впізнав Богородицю. Вона теж зі смутком дивилася на дно рову, але згодом велично сказала: «Ти монах. Ми очікували від тебе того, що є найголовніше - покаяння і молитви. А ти приніс лиш оце...!» Після цих слів видіння зникло і померлий знову опинився у майстерні. Однак тепер він добре знав, що до старого життя йому вороття більше не буде.

Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)