Мало хто знає про те, що у бурхливій юности святий Франциск Асизький мав серед друзів славу короля вечірок. Цей титул він заслужив недарма. На різних бенкетах і забавах наш парубок завжди був першим. Сьогодні таких, як цей чоловік, назвали би душею компанії.
 Одного разу Франциск пішов на прощу до Рима. По- молившись у храмі святого Петра, він вийшов на вулицю і побачив багато жебраків, які просили милостиню «Христа ради». Ні, це зовсім не означає, що раніше їх там не було. Просто до цього часу юнак їх не помічав, а тепер - ніби прозрів. Це його дуже вразило.
Перейнявшись глибинним співчуттям, Франциск запропонував якомусь бідакові помінятись одягом, і той радо погодився. У такій компанії він перебув цілий день, а тоді повернувся назад до свого дому в Асиж.
Якось пізно вночі, вертаючись із чергової вечірки у компанії галасливих молодиків, Франциск відчув у серці щось неймовірне: якесь блаженне почуття проймало все його єство. Побачивши у такому стані юнака, друзі почали кепкувати з нього, кажучи:
- Що з тобою, Франциску? Чи, бува, не закохався ти в якусь із красунь? Напевне, вирішив одружитись, чи не так?
Франциск блиснув білосніжним усміхом і повільно відповів:
- Саме так... Я вирішив одружитися...
Не знаємо достеменно, що мав на увазі тоді цей святий чоловік. Однак уже в XIV столітті італійський художник Стефано ді Джованні створить полотно, де зобразить преподобного Франциска у момент Його заручин із прекрасною панною на ім'я Убогість, якій добровільно готовий буде присягнути, «що не покине її аж до смерти...»

Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)