Томас Мор був видатним гуманістом, що втішався визнанням у цілій Европі. Заприятелював з Еразмом Ротердамським, хоча не цілковито поділяв його погляди. Дуже швидко зробив блискучу кар‘єру. Протягом 3-х років був лордом-канцлером, але зрікся цієї посади, коли король Генріх VIII одружився зі своєю коханкою Анною Болейн. Незважаючи на погрози з боку монарха, Томас не погодився підписати так званий акт про супрематію, яким короля було визнано главою Католицької Церкви в Англії.
До кінця Томас Мор залишився вірний Богові, вважаючи, що пішов би проти свого сумління, якби підписав документ усупереч своїй позиції. За це його було звинувачено в зраді та засуджено до страти.
У жовтні 2000 року Іван Павло II написав апостольського листа, в якому проголосив відомого гуманіста «покровителем державних діячів і політиків».
Томас Мор народився 7 лютого 1478 року в Лондоні, у заможній міщанській родині. Хоча юнака цікавили гуманітарні науки, які він студіював в Оксфорді, батько переконав його перевестися на юридичний напрям. Після закінчення навчання перед Томасом відкрилася дорога до найвищих державних посад. Спочатку він був судовим експертом і відомим адвокатом, а згодом став послом парламенту.
Після відвідин Франції перервав чиновницьку кар‘єру й вступив до чернечого чину картезіянців. Через 4 роки, однак, зрозумів, що такий шлях йому не підходить і, покинувши чин, одружився. Його дружина, Джейн Кольт, народила йому чотирьох дітей, але, на жаль, померла доволі молодою. Його другою супутницею життя стала Еліс Мідлтон.
1521 року король надав Томасові Морові шляхетство. Після цього він виконував різні важливі державні обов‘язки й врешті став лордом-канцлером. Як вже згадувано, Томас Мор відмовився від цієї посади на знак того, що не схвалює дій короля. Був дуже релігійною людиною й тому не міг піти проти голосу власного сумління. Прагнув до кінця, незважаючи на обіцянки й погрози, залишитися вірним папі, наступникові св. Петра, зберігаючи таким способом єдність католицької віри. Вважав, що виступить проти Бога, якщо скориться, як це зробило чимало тих підданих нещадного монарха, які боялися за свою голову.
Після арешту 1 липня 1535 року Томаса Мора засудили й ув‘язнили в Тавері. Звідти він писав листи до своїх рідних, передусім до доньки Маргарет. Вони свідчать про те, що в серці Томаса панував великий спокій, який був даром Бога, а також про його незвичайну мужність. Перед самим виконанням вироку, 6 липня 1535 року, піднімаючись на ешафот, він сказав: «Коли я був лордом-канцлером, ти, королю, просив мене, щоб я насамперед слухався Бога й лише після цього тебе, а сьогодні я гину за те, що спочатку слухався Бога і тільки потім тебе.»
Томаса Мора канонізував Папа Пій XI 1935 року, незадовго до початку Другої світової війни, яка стала великим випробувавнням для сумління всіх людей планети. Сьогодні праведність життя святого й вірність власному сумлінню, сформованому відповідно до Божих законів, може слугувати джерелом натхнення та прикладом для сучаних політиків і державних діячів, яким дуже подобається позиція «політичної коректности», котра дає змогу не зважати на голос Бога, що звучить у серці кожної людини, зокрема, й політика.
Нижче наведено уривок молитви, яку Томас Мор написав після оголошення йому смертного вироку:
Всемогутній Боже, прожени від мене всі зарозумілі думки й прагнення власної слави, усіляку заздрість, жадібність, обжерливість, лінощі й похітливість, будь-яке почуття гніву, прагнення помсти, усі бажання відчути радість від нещастя інших, усіляку приємність від доведення їх до злости й гніву, усяке задоволення від звинувачення або зневаги будь-кого, хто нещасний і знедолений.
А в усіх учинках, словах і думках обдаруй мене, добрий Боже, покірним, скромним, тихим, згідливим, терплячим, милосердним, лагідним, чуйним і співчутливим серцем, так, щоб я пізнав Духа Святого.
Дай мені, добрий Боже, правдиву віру, тверду надію й ревну любов; таку любов до Тебе, добрий Боже, яка незрівнянно перевищувала б любов до самого себе, і щоб я не любив нічого, що могло б Тобі не подобатися, а все, що люблю, щоб любив у Тобі.
Дана стаття - уривок з книги Марека Вуйтовича "Святі з характером" видавництва "Свічадо"